Розділ 31

По дорозі з іподрому, закохані вирішили заїхати на дачу батьків Артема, де саме відпочивали і Алексієнки. Дорога зайняла не більше години. Вони зупинили авто біля великого двоповерхового будиночку персикового кольору, перед яким стояв високий паркан.

Катя зупинила свій погляд на будинку й посміхнулася:

- Я завжди любила цей дім. Він такий затишний і сповнений теплих спогадів.

- Так, цей будинок знає більше історій, ніж будь-хто з нас, - відповів Артем, виходячи з машини й відкриваючи двері для Каті.

Вони пройшли через ворота, які Артем відкрив своїм ключем, і одразу почули звуки веселого сміху та дзвінких голосів. Усі зібралися у саду за великим дерев'яним столом, накритим різними смаколиками.

- Є хто вдома? – загукала радісним голосом Катерина, коли увійшла на подвір’я.

Назустріч закоханим з альтанки вибігла усміхнена Тетяна вдягнута по-домашньому.

- О, наші дітки приїхали! – радісно крикнула жінка.  

- Дітки! В них вже скоро свої дітки будуть! – буркнув Віктор і поклав на стіл свій фірмовий шашлик. Олександр зі сміхом кивнув головою на знак згоди.

- Не бурчи, Вітю! – дорікнула матір. – Ходіть, як раз на шашлик встигли!

Парочка зручно вмостилася за великим столом і почала втамовувати голод. Під час вечері Алексієнко поцікавився у парочки, яким дивом вони тут опинилися. Артем розповів, що вони їздили на іподром до Яніцьких, щоб покататися на конях і трохи погуляти за містом. 

- Добре, що сьогодні ще разом погуляли, бо на кілька днів вам доведеться розлучитися, - промовив Черненко.

- Як це…розлучитися? – вся радість вмить зникла з обличчя Каті.

Після п’яти років розлуки, для неї відсутність Артема поряд протягом кількох днів тепер означає смерть.

- Артеме, ми мали тобі сказати про це ще в п’ятницю, але точну дату назвали тільки сьогодні. Завтра в обід, тебе і Саніна, чекають у Відні. Чим скоріше розв'яжете всі питання, тим швидше повернетесь, - сказав батько Катерини.

Катя опустила голову, намагаючись стримати емоції. Вона уявляла, як складно буде провести ці кілька днів без нього, і хоча вона прекрасно розуміла важливість поїздки, її серце билося швидше від страху й самотності.

– Це справді потрібно? – запитав Артем, звертаючись до батька Катерини. – Не можна відкласти хоча б на кілька днів?

– На жаль, ні, – відповів Віктор, – Справа термінова. Ми вже пізно говоримо про це, але треба виконати свою частину роботи.

- А якщо замість Кості…

- Ні! Закінчиш звіт – їдь куди хочеш, - обірвав слова дочки Алексієнко. - Поки Костя налагоджуватиме зв’язки з нашими партнерами, ти налагоджуватимеш зв’язки з обов’язками керівника відділу.

- Ти хочеш звільнити Костю? – здивувалася Ольга.

- Ні, звісно. Він завзятий і відповідальний працівник. Просто хочу подивитися, як такою ставатиме наша донька, - заспокоїв дружину чоловік.

Якщо компанія стане банкрутом, то це тільки з твоєї вини, тату! – пожартувала Катерина.

Всі навколо одразу засміялися.

- Ну що, повечеряли? То можна і в дорогу вже збиратися. Артемові завтра в дорогу, - зітхнула мама Черненка.

- Я допоможу прибрати зі столу, - Катя взяла у руки тарілки, але їх вмить відібрала мати коханого.

- Ідіть ще трохи погуляйте. Ви сумуватимете один за одним.

- Дякую, - з посмішкою відповіла Катя.

Вже за момент закохані зникли за парканом. Їхню дорогу заслонили вітки берези. Вони зайшли до садка дачі Черненків. Пара взялася за руки і мовчазно йшла вперед, ніби йшли до місцини, де їх ніхто не розшукає і де вони ніколи не розійдуться.

- Краще би ти був безробітнім, - зненацька промовила Катерина.

- Яка ж ти ще дитина, Катю! – посміхнувся юнак і беззвучно поцілував кохану в скроню.

- Ось тому мене і не можна полишати без догляду.

- Я повернуся через три дні. Даю слово, - прошепотів той.

- Ніби вічність.

Артем ніжно обійняв її за плечі, притягнувши до себе ще ближче.

- Не переживай, все буде добре. Ми витримаємо ці кілька днів, а потім знову будемо разом. Обіцяю, що буду думати про тебе кожну хвилину.

Катя усміхнулася, хоч і відчувала, як важко їй відпускати його навіть на таку коротку відстань. Вона простягнула руку і погладила його по щоках.

- І я буду думати про тебе, - сказала вона. - Але будь обережний, добре?

Артем поцілував її в лоб, та лагідно сказав:

- Обіцяю.

- Я телефонуватиму тобі кожного вечора.

- Бути поруч і на відстані в тисячі кілометрів – різні кінці всесвіту.

- Я повік триматиму тебе за руку, кохана! – стиха промовив Артем і поцілував її у солодкі вишневі вуста.

Катя ніжно відповіла на поцілунок, відчуваючи, як тепло його рук і серця наповнюють її душу. Вона була певна, що ці моменти залишаться з нею назавжди, як найкращі спогади.

- І я тебе, - прошепотіла вона, - завжди буду тримати за руку. Незалежно від того, де ми будемо.

***

Наступного ранку спізнення Катерини було виправдане тим, що вона проводжала Артема в аеропорт. Для батька ця причина була не вагома. Дівчина ж пообіцяла попрацювати в якийсь день на годину довше.

Перший робочий день без допомоги Кості здавався Катерині пекельним. Вже за першу годину роботи її робочий стіл розтрощувався від документації. А сказати робітникам, щоб ті почекали до наступного тижня, не можна було. Оскільки від її підписів залежала доля кількох тисяч людей і компанії в цілому. А поставити свою карлючку, без жодного ознайомлення, Алексієнко не могла через свою правильність і боязнь допуститися помилки. Таким чином, документи, які вона мала затвердити всього за кілька хвилин, простояли в її кабінеті цілий день.

Катерина відчула, як напруга поступово охоплює її. Вона не звикла до такого обсягу роботи, коли потрібно приймати рішення на кожному кроці і бути безпомічною без допомоги Кості. Раптом її погляд впав на телефон, і вона мимоволі знову почала шукати поглядом повідомлення від Артема, але їх не було. Це було одне з тих днів, коли вона настільки поглинута роботою, що навіть на хвилину не могла відчути спокій.