Розділ 28

Катерина провела з Артемом цілий день, а увечері поїхала на зустріч з Наталкою. Ця дівка запізнювалася вже на півгодини, і це неабияк дратувало Катю. Вона вже думала, чи не виметикувала ця гадь якусь нову гру по нервах Артема. Але довго себе накручувати Алексієнко не довелося, позаяк Наталка все-таки з’явилася в ресторані. Вона відразу ж почала вишукувати поглядом «сучку Катьку», яка її може розкусити і зруйнувати план помсти.

Катерина сиділа за столиком ресторану, нервово переглядаючи годинник. Вона була готова до цієї зустрічі, але серце все одно билося швидше від хвилювання. Її плани були чіткими, і вона знала, що цього разу Наталка не зможе маніпулювати ситуацією так, як раніше.

Невдовзі двері ресторану відчинилися, і в зал увійшла Наталя, з її типовою самовпевненістю і холодним поглядом. Вона швидко помітила Катерину за столиком і, не втрачаючи часу, попрямувала до неї. Під її кроки ніби тріщала підлога від її впевненості.

- Вітатися не будемо. Бачилися вже, - сказала Наталка і сіла навпроти.

- Пройшло ледь не сторіччя, відколи я тебе тут дожидаю. У тебе не вистачає грошей, щоб купити годинник? Чи інтелекту бракує, щоб навчитись на ньому розумітися? – висловила Катерина своє невдоволення.

Наталка злегка посміхнулася, розпізнаючи в словах Катерини не тільки невдоволення, а й спробу вивести її з рівноваги. Але вона не здавалася і не поспішала відповісти.

- Мені здається, ти просто надто переживаєш через дрібниці, – сказала Наталка, не змінюючи виразу обличчя. – Час – це не так важливо, коли справа йде про значно серйозніші речі. Я була в лікаря. Трохи затрималась на огляді.

- Що-небудь будеш замовляти? – поцікавилася Катя, вказуючи оком на меню.

- Ні, дякую. Хіба що, фрукти. Мені, на жаль, більше нічого не можна.

- Може, досить уже комедію грати? Театральний сезон закінчено. Зізнайся, що ти не вагітна.

Наталка на мить замовкла, її обличчя застигло в задумі, але вона швидко відновила свою впевнену усмішку.

- Я б скінчила весь цей цирк, але у тебе таких грошей немає, щоб заплатити мені за видовище. Сама розумієш: мистецтво - нині на вагу золота.

- Скільки? - прямо запитала Алексієнко.

- Один мільйон доларів.

-  Наталко, якщо ти справді вважаєш, що твоє «мистецтво» варте такої суми, я не можу не захоплюватися твоєю уявою. Хоча я розраховувала на таку суму, - Катя посміхнулася і дістала невеличку валізку з-під столу.

- Я гадала, ти не зрозумієш, - здивувалася та.

- Ми ж сучасні люди. Я віддам тобі ці гроші тільки за однієї умови, - дівчина трохи придержала скарб. - Ти їдеш додому, збираєш речі, через годину сідаєш в найближчий літак, летиш, куди завгодно і не повертаєшся сюди.

- Домовилися, - вона взяла валізку і зникла серед натовпу людей.

Катерина сиділа за столом ще кілька хвилин, спостерігаючи, як Наталка зникає за дверима ресторану. Відчуття перемоги змішалося з внутрішнім полегшенням. Вона знала, що це була важка битва, але вона виграла.

Але глибоко в душі залишалося відчуття тривоги. З того моменту, як Наталка вийшла з цього ресторану, її життя більше не буде таким, як раніше. Тепер все залежало від того, як Артем сприйме цю ситуацію.

Катерина замовила ще одну каву, глибоко вдихнула і зрозуміла, що сьогоднішній день тільки починається.

Вона сіла в машину і, задоволена вирішеною справою, поїхала на озеро. По дорозі дівчина втішалася тому, що з цією бездарною юристкою покінчено.

Катерина спокійно їхала, не поспішаючи, і розмірковувала про все, що сталося. Звісно, вона ще не могла повністю розслабитися — знала, що жодна ситуація не закінчена остаточно, доки не обірвана самою людиною, яку вона хоче вигнати з свого життя. Але цього разу їй вдалося втримати ситуацію під контролем, і це було великим досягненням.

Як тільки машина виїхала з міста і простяглася дорога до озера, дівчина відчула, як спокій охоплює її. Вона уявляла вже вечірній відпочинок з Артемом, коли цей важкий день залишиться позаду. Катерина думала про те, як важливо було не піддаватися на провокації Наталки, не дозволити її маніпуляціям увірватися в їхнє життя.

Друзі сиділи на лавках і розмовляли. Артем сидів спиною до стежки, по якій до приятелів наближалася Катя.

- Відгадай: хто? - запитала Алексієнко, закривши його очі своїми теплими долонями.

- Навіть і думати не треба. Це ж моя Катруся, - посміхнувся він і взяв її за руки, перед тим приклавши до своїх м'яких губ.

- Ось і розгадав! - Катерина стала перед ним і поцілувала.

- Ну, що тобі пофортунило вивести Натку на чисту воду? - запитав Микита.

- Безумовно, це ж я! – дівчина сіла на, прогріту сонцем зелену траву, побіля коханого.

- От молодець! – засміявся Микита. – А то ця дамочка могла б усім нам нерви попсувати.

- Не хвилюйся, тепер вона поза грою, - впевнено відповіла Катя, зірвавши маленьку ромашку й розглядаючи її пелюстки. – І, здається, назавжди.

- Ти її чимось налякала? – з усмішкою втрутився Максим, кидаючи камінчик у воду.

- Скажімо так, я знайшла правильний підхід, - Катя хитро прижмурилася.

- А тепер мені ще цікавіше! – вигукнув Микита. – Що ти такого зробила?

- Давай, розповідай. Я зараз сконаю від цікавості, - хихотіла Вероніка, потираючи долоні в очікуванні історії.

- Це краще почути власними вухами, - з сумочки Алексієнко дістала диктофон. Вона взяла його на випадок, якщо Артем їй не повірить.

- Алексієнко, ти геній! - сказала Аня, коли закінчився запис.

- Та це було очевидно! - з удаваною скромністю промовила Катя, згорнувши диктофон і поклавши його назад до сумочки.

- Очевидно для тебе, але не для нас, - засміявся Микита. – Ми б просто прогнали її, а ти ще й докази здобула.

- Що ти хотіла б від генія? – Алексієнко гордо підняла підборіддя.

- Генія інтриг, - додала Аня, плескаючи її по плечу. – Скажи, ти часом не в політику зібралася?