Розділ 27

Ближче до вечора друзі поїхали додому, а сімейство Черненків знову зібралося за одним столом, щоб повечеряти у вже звичному колі. Найбільше Катерина чекала і водночас боялася, коли мати Артема візьметься дегустувати сирник.

- Ну, Ганю, мушу сказати, що я тобою задоволена. Сирник видався дуже смачним, - похвалила Тетяна.

- Молодець, доню. Потішила стареньких домашнім смаколиком, - посміхнувся батько і поцілував дочку у щоку.

Аня з Катею переглянулися і посміхнулися.

- Та це не я готувала! У нас вдома нова господарка!  - Анна кивнула головою в бік дівчини, яка нервово чекала реакції Черненків.

- О це так сюрприз! Молодець, Катю! – відгукнувся Віктор.

- Ти мене сьогодні дуже ощасливила, дитино. Я пишаюся тим, що в тебе це вдалося. Йду дзвонити у Львів до тітки Горпини і казати, що в неї не сирник, а млинець із сиром! Мушу вихвалитися, що моя невістка готує не гірше всіх львівських ґаздинь! – матір піднялася з-за столу і підійшла до Катерини, щоб її обійняти.

- Тепер можеш заспокоїтися, Катю. Якщо мама вже вирішила всім вихвалятися тобою, то це вже означає, що ти вже готова до сімейного життя з моїм братом! – розсміялась Аня.

Катерина злегка червоніла, почувши ці слова. Вона розуміла, що Анна жартує, але в той же час не могла позбутися легкого хвилювання.

— Не поспішай, Аню, — усміхнулася вона, — Я ще не готова до такого звання, хоч і дуже рада, що все так вийшло.

Аня посміхнулася і пожартувала:

— Ну, ти ж знаєш, Катю, що ми всі тут готові прийняти тебе до родини. Тільки вміння готувати — це перший крок. Тепер, мабуть, наступний — перевірка твоїх навичок у пранні і прибиранні!

Тетяна, почувши ці слова, сміючись, підключилася:

— О, Аню, не переживай! Катя вже довела, що вміє готувати. А з рештою ми розберемося потім.

Катерина лише усміхалася у відповідь, відчуваючи теплоту і підтримку цієї родини, що дозволяла їй почуватися частиною чогось важливого.

- Ласкаво просимо до родини Черненків! – прошепотів Артем на вухо Каті.

Катерина подивилася на нього і посміхнулася, відчуваючи, як її серце розцвітає від цих слів. Вона ще не знала, чи готова повністю прийняти цей новий етап у своєму житті, але в той момент, коли вона дивилася на Артема, її впевненість ставала все більшою.

— Дякую, — прошепотіла вона у відповідь, — Я щаслива бути частиною цієї родини.

Артем усміхнувся, притягнув її ближче і ніжно поцілував у чоло.

— Я радий, що ти тут, — сказав він, — І що ми разом.

***

Серпень

 В житті обох сімей почалася яскрава смуга. Артем продовжував займатися з Дмитром. Стан хлопця поліпшувався з кожним днем, і це всіх неабияк втішало. Тетяна вчила Катю готувати й інші домашні страви. Спільна кухня їх поріднила. Все частіше жінка почала кликати Катю «невісточка». До цього статусу своєї дочки звикали і Алексієнки. Їх утішало, що Катя проводила час з Артемом і вчилась куховарити, а не валандалась по нічних клубах, як раніше.

Серпневі дні були сповнені тепла і затишку, особливо у родинному колі Черненків. Артем, спостерігаючи за тим, як Катя впевнено освоює нові рецепти, відчував, що це єдина правильна дорога для них обох. Вона, зі свого боку, відчувала себе комфортно в новій ролі. Крок за кроком вона здобувала не тільки сімейну прихильність, а й душевну рівновагу.

Тетяна, хоча й інколи знаходила у Каті риси, які відразу не сприймала, була вражена її старанністю. Вона відзначала, як швидко дівчина вивчала тонкощі кулінарії, й раділа, що її син обрав для себе саме таку подругу життя. Її серце теплішало, коли вона чула, як сама почала називати Катю "невісточкою".

Але на обличчях батьків Артема та Каті все частіше з’являлися щирі посмішки. Вони обидва були раді, що їхні діти знайшли те, що могли б назвати справжнім щастям.

Тетяна, бачачи, як міцно тримаються разом її син і Катя, вирішила поділитися з нею ще одним кулінарним секретом. Під час приготування чергового блюда вона жартувала:

— Якщо ти будеш так продовжувати, скоро навчишся готувати краще за мене, невісточко!

Катя засміялася, відчуваючи, як кожен момент із сім’єю Черненків робить її щасливішою.

Потроху Ольга нагромаджувала на горищі речі: постільну білизну, посуд, кухонне начиння. А по вечорах жінка, при світлі свічок, гаптувала рушник, промовляючи молитви, щоб, врешті-решт, цей шлюб приніс усім радість і її дитина була по-справжньому щаслива.

Ольга була жінкою, яка вірно слідувала своїм переконанням і традиціям, і хоча часом їй здавалось, що її зусилля не будуть помічені, вона продовжувала наполегливо готуватися до великого свята. Вона була впевнена, що з кожним рушником, з кожною новою дрібницею, яку вона накопичувала, наближається час, коли її донька матиме свою родину, а вона зможе стати частиною цього нового етапу.

Вечорами, коли все стихало, Ольга знаходила спокій у своїх молитвах, що линули через хату. Вона просила не тільки благословення на шлюб дочки, але й бажала, щоб вона мала гармонію в житті, щоб була щасливою у новому етапі життя.

 Вона знала, що не все можна контролювати, але вірила, що її добрі побажання можуть внести хоча б маленьку частинку світла в цей новий етап.

Під час гаптування, коли руки самі не поспішали, вона пригадувала, як багато зроблено в її житті для того, щоб тепер настав цей момент. І хоча її серце важко здригалося, Ольга вірила, що все це приведе до щастя її доньки, а її роль в їхньому житті залишиться незабутньою.

Кожен наступний день у житті Катерини був схожий на попередній. Це її зовсім не журило, а навпаки розраджувало. Після декількох років нестабільності, цей організований графік зумовлював у її душі спокій і радість.

Катерина насолоджувалась рутинними днями, в яких не було місця несподіванкам чи тривогам. Ранок починався з тепла, що панувало в будинку, з ароматів свіжоспеченого хліба і кави, що піднімали настрій навіть до того, як вона встигала відкрити очі. Ранкові заняття з Артемом, допомога Тетяні на кухні, дрібні домашні справи — усе це стало частиною її нового життя.