Розділ 12

Бій видався напруженим і непередбачуваним. Противники трималися на відстані, але удари були чіткими і точними. Вони весь час дивилися один одному у вічі, і через це вони ставали ще більш лютішими. До фіналу було важко визначити, хто ж стане тріумфатором. Але ситуація вирішилась сама собою. Переможцем вийшов Єгор Серебрянський. І це стало несподіванкою не тільки для Єгора, але і для всіх присутніх. Його суперник здався в кінці останнього раунду.

Артем стояв на колінах, важко дихаючи, з почервонілим обличчям і розпухлими губами. Він, здавалося, не чекав, що його тіло зупиниться, що бій завершиться таким чином. Але коли дзвінок сигналізував про кінець поєдинку, він знизив голову, усвідомлюючи, що це не його день.

Катерина стояла в стороні, не в змозі відвести погляд від Єгора. Її серце билося в грудях, коли вона спостерігала за перемогою. Вона не могла повірити, що він дійсно виграв, але одночасно раділа, що її підтримка виявилася не марною.

У неї було відчуття, ніби весь цей бій став її власною боротьбою — і тепер, нарешті, вона могла відчути полегшення.

Єгор, хоч і виглядав виснаженим, усміхнувся, коли оголосили його переможцем. Але його погляд не був таким, як раніше — це була перемога не тільки над Артемом, але й над його власними сумнівами, над тим, чи варто було вступати у цей бій заради честі та любові.

Артем підіймався з підлоги, стиснувши зуби, з ненавистю поглядаючи на переможця. Вся його гордість була покалічена, але він не мав наміру залишати цей момент без подальших дій. Він знав, що цей поєдинок завершився, але боротьба ще не скінчилася.

Катерина наблизилася до Єгора, дивлячись на нього з поважним і трохи змученим поглядом. Її голос знову став тихим, коли вона сказала:

- Ти молодець, Єгоре... Ти довів, що сильний.

В залі глядачі розділилися на два табори. Прихильники Серебрянського раділи тому, що саме він здобув успіх. А от люди, які підтримали Черненка, розчарувалися. Вони не розраховували на те, що юнак, який з дитинства займався боксом і неодноразово уже виходив на ринг в цьому залі, просто так капітулює. І програє якомусь новачку Серебрянському, якого бачили тільки у залі.

Зал охопив напружений шум, коли фанати обох суперників почали висловлювати свої емоції. Прихильники Черненка були явно здивовані та розчаровані, не вірячи у те, що їхній кумир програв. Вони з обуренням перешіптувалися між собою, деякі навіть вивели язики, а інші тихо лаяли свого кумира за таку поразку.

У той час як фанати Серебрянського, навпаки, вибухнули від радості. Вони підняли руки вгору, аплодували, кричали, щоб відсвяткувати його перемогу. Для багатьох з них це було справжнім тріумфом, адже вони не могли уявити, що новачок зможе зламати такого досвідченого бійця, як Черненко.

Катерина, стоячи поруч з Єгором, теж відчула, як весь її внутрішній стан змінився. Її погляд не був вже таким впевненим, як до бою. Хоча вона і раділа перемозі Єгора, але в її душі залишалася тривога. Всі ці емоції, що панували в залі, підсилювали напруження.

Артем стояв осторонь, мовчки дивлячись на свого суперника. Його внутрішня боротьба не припинялася, і навіть зараз, після програшу, він не здавався. В серці залишалася гордість за себе і гнів на всіх, хто стояв між ним і його бажанням.

Єгор же, хоч і виграв, виглядав далеко не так, як зазвичай після своїх досягнень. Його очі були втомлені, а м'язи ще залишалися напруженими від фізичних зусиль. Він відчував себе переможцем, але й не міг позбутися відчуття, що це лише частина великої гри, яка ще не завершилася.

Коли в залі вщухли вигуки і емоції трохи вляглися, Катерина звернулася до нього:

- Ти добре бився. Ти справжній чемпіон.

Єгор тихо кивнув, але його погляд був спрямований на Артема, який продовжував стояти там, де залишився після бою.

- Це ще не все, - сказав він, ніби підсумовуючи те, що тільки що сталося.

Після побоїща Катерина видихнула з полегкістю. Вона гадала, що все найгірше уже позаду. Але доля інколи підносить сюрпризи дуже неочікувані. Тоді, коли вона брала пігулку у старого товариша, то не подумала про наслідки таких дій. Поки вона насолоджувалася тріумфом Єгора. Катя вітала його з перемогою і раділа тому, що змогла втерти носа Артему і трохи знизити його самооцінку, нехай навіть чорним шляхом.

Одразу ж після бою, Серебрянський поїхав додому, щоб відлежатися і прийти до тями після виснажливого болю. А Катерина ж відправилась додому з метою виспатися. Вона не спала цілу ніч, тому дивувалась тому, що ще стоїть на ногах і змогла пережити цей день.

Коли Катерина нарешті дісталася додому, її тіло та розум були виснажені. Вона ледь трималася на ногах, але всередині не було жодного бажання зупинятися. День був важким, сповненим емоцій, які все ще били в її грудях, і кожен рух здавався тягарем. Вона потрапила в свою кімнату і ледь не впала на ліжко.

Тіла жадало сну, але розум не давав спокою. Спогади про бій, про Артема, про всі її внутрішні суперечності не залишали її. Вона знала, що цей день ще довго залишатиметься в її голові, а також розуміла, що тепер їй потрібно не лише відновитися фізично, а й мати час для того, щоб спокійно розібратися в своїх думках.

Не зважаючи на всю втому, Катерина не могла просто закрити очі і заснути. Вона перебувала на межі емоційної втоми, на межі того моменту, коли розум готовий сказати "стоп". Однак безсоння не відпускало.

«Чому я так втомилася?» — запитувала себе дівчина. «Чому не можу просто відпустити це все?»

Всі ці питання почали накопичуватися в її голові, як тягар, що тиснув на неї з кожною годиною, проведеною без сну. Вона переверталася на ліжку, і її думки були наче непокірні. Тієї ночі їй було складно побачити, як вона може вирватися з цього замкнутого кола емоцій.

«Можливо, завтра я все зрозумію», — вирішила вона в якийсь момент, закриваючи очі.

І хоча сон не приходив, Катерина була вперта. Вона була готова дочекатися світанку, аби знову спробувати знайти себе після цього хаосу.