Розділ 6

Київ

Такого свята в агентстві ще не було ніколи. Показ пройшов на найвищому  рівні. А відкривала його сама Катерина Алексієнко. Це стало для нею великою честю. Звісно, вона виходила на подіум, але не з’являлась на ньому перша.

Світло на подіумі згасло, і всі погляди зібралися на Катерині. Вона ступила на нього з величчю і грацією, впевнено йшовши вперед, ніби втілюючи в собі не тільки стиль і красу, але й силу, яку їй довелося розвивати впродовж усіх років. Кожен крок був точно вивірений, а рухи плавно перетікали один в одний, підкреслюючи витончену елегантність сукні, яка ніжно обвивала її фігуру.

Чорна сукня з ексклюзивної тканини, вишуканий шлейф, що спокійно стелився за нею, ніби хвиля, яка не торкалась землі, а майже літала, надавала їй вигляд справжньої королеви. Всі присутні були заворожені її образом. Вона не просто демонструвала модний дизайн, вона являла собою мистецтво, яке поєднувало елегантність і велич.

Катерина відчула, як серце забилося швидше, але страх був вже позаду. Вона пройшла кілька кроків по подіуму, і кожен її рух викликав овації. Всі, хто був у залі, бачили не тільки красу її сукні, але й силу, яка вивела її на цей подіум. І з кожним кроком вона ставала все більш впевненою у своїх силах, розуміючи, що це не просто модний показ — це знак того, що вона здатна на більше.

Героїня йшла рівно, граціозною ходою. Від неї віяло впевненістю.  Але вона зникала, коли дівчина краєм ока поглянула в зал. В першому ряді сидів він. Та ще й і не один.

Єгор не міг не помітити цих іскор між нею і тим хлопцем, що сидів по інший бік подіуму. Для нього він залишався незнайомцем. Особисто вони знайомі не були. Але кожний з них відчував ненависть до ім’я суперника. Катя не хотіла розповідати про приїзд колишнього і болісного кохання. Серебрянський цікавився почуттями коханої, але не змушував про це розповідати. Її душевний спокій був для нього на першому місці.

«Коли я їхав вона була іншою. Катя була дитиною. Милою дівчинкою, яка всі вечори проводила з книгами і мелодрамами. Вона ніколи не прагнула бути відомою. Трималася подалі від світського товариства. Та й характер був інший. А зараз? Хто переді мною? Її вже не можна назвати «сірою мишкою». Вона молода, красива, успішна. Її ім'я у всіх на слуху. Вона перша на червоних доріжках. Її поважають, бояться, але в той же час люблять», - про це думав Артем, коли Катя йшла по подіуму.

Артем не міг відвести погляду від Катерини, коли вона рухалась по подіуму, її кожен крок був наче демонстрацією сили і впевненості. Вона змінилася. І це було помітно не лише ззовні — змінився її погляд, її енергія, її спосіб бути в світі. Тепер вона не була тією дівчиною, що колись сиділа у кімнаті з книжками і мріяла про щось велике, але не знала, як це здійснити.

"Що сталося з нею?" — запитував себе Артем, хоча відповіді він і так знав. Життя зробило свою справу. Успіх, популярність, люди, яких вона зараз мала навколо себе — все це формувало нову Катю. Але разом з тим з'явилася й інша її частина: частина, яка боролася за те, щоб зберегти свою ідентичність, щоб не втратити себе серед цього блиску і визнання.

Вона була більше, ніж просто успішною жінкою на червоній доріжці. Вона була символом перемоги над власними сумнівами, була прикладом для тих, хто прагнув чогось більшого. І хоча Артем завжди бачив її з іншими очима — як ту дівчину, яка була йому близька, ту, яка не мала жодних масок — зараз вона виглядала зовсім іншою.

"Чи я ще можу бути частиною її життя?" — він замислився, спостерігаючи, як вона пливе по подіуму, підкорюючи своє середовище, і не помічає його погляду.

Артем почувався розгубленим, немов такий великий час пройшов, а між ними тепер була стіна, яку важко було зруйнувати. Він відчував, як важко йому зараз бути поруч з нею, адже зміни в ній, здається, були незворотніми.

Усі гості чоловічої статі, які підходили до Катерини, одразу ж схиляли голову, підносили руку дівчини до своїх вуст і цілували. В той момент вони думали, що цілують справжнє божество. Для всіх них вона здавалася якоюсь недосяжною зіркою. Багато хто порівнював її з неприступною фортецею. Такою вона і була…Катерина не підпускала до себе ближче. Всіх тримала на відстані. Вона ввічливо протягувала руки і бажала приємного вечора.

Катерина майстерно утримувала дистанцію, що дозволяла їй залишатися в центрі уваги, не дозволяючи занурюватися у глибину будь-яких емоційних зв'язків. Всі чоловіки, які прагнули наблизитись, були обпалені її холодною елегантністю, але їй це давало можливість контролювати ситуацію. Вона була як неприступна стіна, що відкидає усі спроби порушити її спокій, але водночас залишала кожному шанс наблизитись, намагаючись зробити їх частиною її великого і складного світу.

Вона дарувала привітні посмішки, відповіла ввічливо на кожне запитання, але в її очах було щось таке, що не дозволяло людям бути впевненими в її справжніх почуттях. Здавалося, що вона є одночасно всім і ніким, однаково недосяжною і абсолютно реалістичною. Як та зірка, до якої ніхто не може дістатися, але всі прагнуть її бачити. І це надавало їй особливу ауру, яку важко було забути.

Для Катерини ці моменти, хоч і сповнені уваги та поклонів, були порожніми. Вона давно зрозуміла, що, можливо, ніколи не знайде того, хто змусить її зламати цю стіну. Всі ці чоловіки, які прагнули її уваги, залишалися лише частиною великої гри, яку вона вміла грати. І хоча їй інколи здавалось, що це надто втомлює, вона все одно тримала маску, щоб не втратити того, що було найцінніше в її житті — контроль над власним світом.

Жінки поїдали поглядом її красу і навіть заздрили тому, як вона сьогодні сяє. Жінки не могли не заздрити її природній грації, тому що Катерина справді випромінювала щось таке, що робило її незрівнянною серед інших. Вона була, як яскраве полотно, на яке кожен погляд мимоволі притягувався.

 Її вираз обличчя, ходьба, навіть простий жест — все це було вишукано і бездоганно. І хоча жінки часто намагалися приховати свої емоції, вони не могли не помітити того, як цей світ її обожнює.