Розділ 5

Новенький білий «БМВ» зупинився біля входу до великого будинку з панорамними вікнами. Це був офіс Алексієнків. Саме тут народилася імперія і загинуло велике кохання. В цих стінах вирішувалася доля багатьох людей.

«Ну, чому я знову запізнююсь? Цікаво, на свої власні похорони я також запізнюсь?» - ставила собі зовсім безглузді запитання Катя, коли вискочила з автомобіля.

При вході її зустріли суворі охоронці, які відчинили двері, коли до них наблизилась майбутня господарка компанії. Швиденько заскочивши в ліфт, Алексієнко натиснула на сіру кнопку з цифрою «7». Вона мигцем оглянула свій сьогоднішній образ. Це був двобортний жакет, топ, лодочки і все це у білому кольорі.

Катя знову поглянула на себе в дзеркалі ліфта. Відображення було стриманим, але в ньому була така звична для неї енергія. Кожен елемент образу був вивірений до дрібниць — це все мало виглядати так, наче вона могла б правити світом. І в певному сенсі, так і було. Але в її погляді все одно зберігався якийсь сумнів, як у людини, яка не зовсім впевнена, що варта цього світу.

Ліфт швидко піднімався. Кожен сантиметр між першим і сьомим поверхом відчувався як шанс, шанс для чогось нового, або ж ще один крок до того, що неможливо змінити. Алексієнко стиснула кулаки, намагаючись відкинути зайві думки.

Коли двері ліфта нарешті відкрились, її обличчя стало знову серйозним і зібраним. Вона поважно вийшла на свій поверх, крокуючи до свого кабінету. Охоронці, як і завжди, дивилися на неї з певною повагою, знаючи, що ця жінка не потребує доказів своєї сили.

Єдине, про що вона мріяла, так це про те, щоб  любий татко не доручив вести їй якийсь проект. Цей страх оселявся в її душі кожного разу перед засіданням ради директорів. Саме з цією думкою вона підходила до зали.

Дівчина відчиняє двері та входить до приміщення, де за довгим столом сидить величезна кількість людей. Вони одразу поглянули на дівчину, яка буквально влетіла до зали.

- А ось і Катерина Олександрівна. Із запізненням, але все-таки з’явилась, - натягнутим тоном промовив Олександр.

Катя спробувала усміхнутись, хоча усередині її серце стискалося від напруги. Вона помітила, як кілька людей за столом на мить поглянули один на одного, а потім повернулися до неї. Її запізнення не залишилося непоміченим, і, хоча її обличчя залишалося спокійним, всередині вона відчула невелике тремтіння.

— Прошу вибачення за затримку, — сказала вона тихо, але впевнено, намагаючись не дати себе збити з пантелику. Вона не могла дозволити собі демонструвати слабкість. — Всі питання, що стосуються проекту, я готова обговорити прямо зараз.

Олександр не виглядав враженим її словами, але відчутно покосився на неї, якби чекаючи більшої реакції.

— Ну що ж, давайте розпочнемо, — мовив він, трохи м'якше. Але в його голосі залишалася нотка скепсису.

Катя повільно підійшла до столу і зайняла місце біля батька. Вона відчула, як кожен погляд був спрямований саме на неї, чекаючи її перших слів.

Зібравши всю свою мужність, вона почала:

— Ми сьогодні обговоримо майбутні кроки щодо розширення бізнесу. Я маю кілька нових ідей для оптимізації процесів, і хотіла б отримати вашу думку.

 Вона почала бігати поглядом по паперах, розкладених перед її очима. Катерина почула, що двері до зали знову відчинилися. Усі замовкли. Вона наважується підняти погляд, хоча щось змушувало її цього не робити. Але...

На порозі стояв він. Її кошмар і ніжність в одній особі. Артем не бачив інших людей, коли увійшов до зали і відразу помітив Катерину. Йому не вистачало сміливості поглянути на батьків та інших присутніх. Він дивився на неї.

Катерина відчула, як серце екстремально прискорює свій ритм. Вона намагалася не видавати себе, продовжуючи дивитися на папери перед собою, але всі думки раптово розсіялися. Артем. Її погляд, навіть за всіх її зусиль, знову і знову знаходив його, хоч вона намагалася уникати цього. Його присутність немов притягувала її, роблячи весь простір навколо тіснішим і більш напруженим.

Артем стояв, не зрушуючи з місця, з темним поглядом, який був тільки для неї. Він спостерігав за нею, як ніби кожен її рух був під мікроскопом, а вона, в свою чергу, відчувала кожен його погляд, кожне його дихання, що віддавалось в її серці, як електричний розряд.

Незважаючи на всю її силу, Катерина не могла перемогти хвилювання. Вона відчувала, як її руки починають тремтіти, але залишалася зібраною. Вона не могла дозволити йому побачити, як його поява впливає на неї. Але цей внутрішній конфлікт був майже нестерпним.

- Шановні колеги! Радий представити вам нового працівника нашої компанії. Це син пана і пані Черненків – Артем. Тепер він займатиме посаду юриста з питань міжнародної співпраці. Він тільки що повернувся зі стажування у США, тому досвіду у нього вже є чимало, - не вгаваючи хвалив молодшого Черненка Олександр.

Він підійшов до хлопця і потиснув йому руку.

Катерина почувалася так, ніби її світ раптово зупинився. Вона знову поглянула на Артема, який стояв, як завжди, зібраний і спокійний, але в його очах можна було помітити те ж саме напруження, яке вона відчувала. Її серце билося швидше, і вона почала відчувати, як знову зникає ґрунт під ногами.

Олександр продовжував хвалити Артема, але слова лише на хвилину досягали її свідомості. Всі навколо, здавалося, були зайняті, але для Катерини існував лише він — Артем, його присутність, його запах, навіть рухи. Все це було таким знайомим, але водночас чужим, як із далекого минулого.

Артем обвів поглядом залу і нарешті поглянув на неї. Цього разу його погляд був твердим, але в ньому не було того колишнього тепла. Він наче намагався контролювати свої емоції, але на його обличчі не було звичного відчуття безтурботності.

— Дякую, пане Олександре, — сказав він спокійно, обережно промовляючи слова. — З нетерпінням чекаю на роботу і готовий до співпраці.

Вона продовжувала дивитись на нього і не вірити власній свідомості.