Розділ 4

Минуло два роки...

США, Нью-Йорк…

«Ну, і кого там принесло в так рано?» - думав хлопець, йдучи до вхідних дверей своєї двокімнатної квартири у центрі мегаполісу.

- А! Це ти! Ти на годинник взагалі дивилась? – обурився Артем, коли побачив у холі під’їзду тепер вже колишню дружину.

Як і обіцяв, Віктор Черненко працював днями і ночами, щоб виплатити все до копійчини і врятувати сина від безжалісного контракту, який руйнував його життя щодня. Проте компанія змогла добитися прибутків тільки через два роки.

Діана виявилася ще тією вертихвісткою. І її зовнішність була підтвердженням цього. Дівчина мала вельми доглянутий вигляд. Фігура була стрункою і привабливою. Чорне довге волосся хвильками бігло по її рівній спинці. Очиці миготіли хитрим блиском, які так і манили до себе. Губи були пухкенькі і завжди намальовані яскравою червоною помадою. Для прощання з коханим дівчина обрала велюрову сукню-гольф із приталеним силуетом червоного кольору.

 Вона намагалася зберігати вірність своєму законному чоловікові тільки перші місяці. Згодом, дівчина зрозуміла, що не хоче тратити свою красу і молодість в очікуванні на те, що Артем все ж зверне на неї уваги. З перших же днів він виявляв до неї неприязнь. Спільною для них лише була житлова площа. Але і її згодом вони перестали ділити.

Діана з’їхала з квартири, щоб поселитися у маєтку на околиці Лос-Анджелеса. Її приваблива зовнішність полонила голову одного з мажорів. Життя підкинуло їй можливість покінчити з роллю законної дружини. Вже зовсім скоро вона знову одружиться. Цього разу дівчина вірить у хеппі-енд.

Артем стояв, не знаючи, що відповісти. В його серці ще були залишки розчарування і болю від того, як усе закінчилося з Діаною. Він не міг зрозуміти, чому вона так поводиться, і чому, незважаючи на все, намагається зберігати якийсь контакт. Вона була привабливою, але відчуття порожнечі від її поведінки залишалося незмінним. 

- Я ж тобі казав, що не хочу нічого з тобою більше мати, – промовив Артем, роблячи крок назад. Його погляд став суворим, а голос — різким. – Ти маєш свого нового «бойфренда». Залиш мене в спокої.

- І тобі доброго ранку, коханий, - та ввійшла в квартиру і поцілувала юнака у непоголену щоку.

- Я ще раз запитаю: тобі чого? – тон Черненка ставав все напруженішим. Він пішов слідом за дівчиною до її колишньої спальні.

- Під час переїзду я забула свою сумочку. Тому змушена була повернутися, - розповідала та, шукаючи щось у шафі.

- Мені здається, що твій принц може купити тобі цілий завод по їх виготовленню, - саркастично зауважив Артем.

Він спостерігав за безладом, який розводила його дружина, спершись на одвірок при вході до спальні, де колись мешкала його колишня дружина.

- Ну, не бурчи! Чому ти такий злий? – обурювалась дівчина, кривляючись до  хлопця.

- Ти мене розбудила о шостій ранку і, до того ж, перервала мені сон. Між іншим, хороший, - проскрипів молодик.

- Що, знову твоя мила Катенька снилась? – фиркнула та, коли мигцем глянула на молодика.

- А тобі яка різниця? – гримнув Черненко.

- Це через неї у нас нічого не вийшло. Якби ти викинув її з голови, то ми би могли стати щасливими, - з награним сумом у голосі сказала Діана.

Артем не відповів одразу. Він відчував, як слова Діани про Катю вражають його ще раз. Це була завжди одна з тих тем, яких він намагався уникати, але вони все ж таки виникали, як криваві сліди на тілі його спогадів. Він не міг забути Катю, і це було більше, ніж просто зібраний хаос у його душі, це була глибока внутрішня біль.

• Залиш її в спокої, – промовив він зламано, важко ковтаючи розчарування. – Ти не розумієш, що між нами не вийшло не через неї. Це через нас. Ти постійно намагаєшся залізти в чужу душу, а потім дивуєшся, чому нічого не виходить.

Діана вдарила кулаком по столу, злостиво дивлячись на Артема, але він не відчував жодної емоції у її погляді. Вона не могла зрозуміти його, і він це знав. Вони були два абсолютно різних світи, і ніщо не могло їх з'єднати.

- Ти хочеш сказати, що ми просто втратили час? – її голос став ще гучнішим. – Ти так і не зміг побудувати з нами нічого, тому що весь час думав про неї? Ти був моїм чоловіком, Артем, а ти думав про неї!

- Ти не розумієш, – відповів він, нервово проводячи рукою по чубку. – Це було до тебе. І я був інший тоді. Ти ж не хочеш чути правду, правда? Ти хочеш просто звинуватити її, бо це тобі вигідно.

Діана стояла, мовчки дивлячись на нього, а він відчував, як усі ці роки їхнього безглуздого існування разом лише ускладнювали його реальність. Він так і не міг забути Катю. І що більше він намагався будувати щось з Діаною, тим більше розумів, що це не те.

- Добре, – сказала Діана різко. – Ти не змінишся. Я теж.

- Ми не пара, і це було зрозуміло відразу, - легко дорікнув Черненко.

Діана зупинилась на мить, її губи затремтіли від несподіваного удару правди. Вона відчула, як серце стискається від обурення, але при цьому вона вже давно зрозуміла, що це не була її боротьба. Тому, повернувшись до нього, вона лише кивнула.

- Так, мабуть, ти правий, - сказала вона з холодною відстороненістю в голосі. – Ми не пара. І, можливо, ти навіть не вартував того, щоб я витрачала на тебе час.

Артем не відповів. Йому не було що сказати. Усі слова здавалися порожніми, як і самі стосунки. Він відчував лише полегшення від того, що їхній зв'язок завершився. Але полегшення не приносило радості. Він не міг позбутися почуття, що все це було частиною більшої боротьби, боротьби з самим собою і з тими незабутніми спогадами про Катю, які не відпускали.

- Тобі все-рівно не було з нею краще! – гордовито пирхнула та, натякаючи на свою неперевершеність.

- Вона кохала мене, на відміну від тебе, - видавив Артем незадоволеним голосом, мріючи про те, щоб ця особа якнайшвидше покинула його наодинці і забрала з собою останні речі, щоб більше сюди не повертатися.