Розділ 3

Сьогодні Артем завітав до рідного дому, щоб забрати деякі речі, які залишив тут перед переїздом до власної квартири. Вікна його кімнати виходили в сад. Сама ж кімната була доволі просторою і вміщувала в собі тільки найнеобхідніше. Вона знаходилася із сонячного боку, тому завжди була наповнена світлом.

Праворуч від входу в кімнату облаштований спортивний куточок, де в кутку стояли дві важкі залізні гантелі, до стелі була прикріплена груша, а на гачку висіли його боксерські рукавиці.

Ранок хлопчина завжди починав із зарядки, що допомагало йому тримати себе в формі та залишатися спритним і гнучким. У кутку біля вікна розташований письмовий стіл, в ящиках якого зберігалося все найнеобхідніше. Артем був перфекціоністом і тому у нього завжди все лежало на своїх місцях. Над столом та ліжком висіли плакати його кумирів: боксерів Майка Тайсона і Рокі Марчіано, репера Емінема та актора Джонні Деппа. А над ними — полиця з книгами та журналами. Улюбленим твором Артема був роман «Алхімік» Пауло Коельйо.

Зліва від вхідних дверей стоїть  односпальне ліжко, на якому він любив спати або слухати музику. Поруч з ліжком — журнальний столик з магнітофоном і аудіокасетами з записами його улюблених гуртів. У нього є музичні записи для будь-якого настрою.

Ледве стримуючи свій гнів і розчарування, Черненко складав речі до валізи, яка побувала вже в багатьох країнах Європи, а тепер попрямує і за океан.

Раптовий розрив з Катею став для нього ударом. Він страждав не менше, ні ж вона. Тільки одна його думка про те, що він проміняв свою Катрусю на гроші, - доводила до божевілля.

Артем хаотично кидав одяг до валізи, не звертаючи уваги на те, як сорочки м’ялися чи як з кишень випадали дрібниці — дрібниці, які нагадували йому про Катю. Він зупинився на мить, тримаючи в руках їхню спільну фотографію, яку випадково знайшов у кишені куртки.

На знімку вони усміхалися, обіймаючи один одного на фоні вечірнього міста. Тоді їхній світ здавався безмежним, а майбутнє — таким, що належить лише їм.

Артем важко зітхнув і з силою кинув фото на ліжко.

- Що я наробив? - прошепотів він, притискаючи пальці до скронь, ніби намагаючись заглушити всі ті думки, які кричали в його голові.

Йому хотілося повернути час назад, знайти спосіб уникнути цього болісного вибору. Але реальність була безжальною: він обрав стабільність і майбутнє, яке йому нав’язали.

- Чорт, - тихо вирвалося у нього з вуст. Його руки стиснулися в кулаки, а серце стискалося від болю.

Навіть зараз, складаючи валізу, він розумів, що все всередині нього протестує проти цього польоту, проти цього шлюбу. Але що він міг зробити? Він уже підписав свою угоду з реальністю.

Займаючись пакуванням, Артем помітив, як його рука тремтить. Він намагався знайти виправдання собі, але жодне не здавалося переконливим.

- Катя… - прошепотів він, заплющивши очі. Перед його уявою знову з’явилося її обличчя. Її сльози. Її біль.

Він згріб валізу і з силою захлопнув її.

- Можливо, так буде краще для неї, - намагався він переконати себе, але всередині все кричало протилежне.

Його серце розривалося на частини, і він чудово знав, що цей біль не пройде навіть тоді, коли літак підніметься в небо, а океан розділить його і Катю назавжди.

 «Що з тобою, Артеме? Як ти міг так вчинити? Ти ще ніколи не відчував себе таким мерзотником» - це була його останню думка перед тим, як почув голос батька з вітальні.

 Він покинув свою спальню і рушив до зали, де хотів поставити крапку у цій історії. Але сміливості йому таки не вистачало, щоб почати розмову саме зі своїх слів.

- Ось квиток. Наступного тижня ти покинеш Україну, - Віктор кинув очима на квиток, що лежав на столі.

Артем повільно підійшов до столу і поглянув на квиток, ніби той був вироком. Він відчував, як холодний піт проступає на його чолі. Його руки стиснулися в кулаки, а всередині все горіло від гніву та розпачу.

- Тату, я не впевнений, що зможу поїхати, - видавив він із себе, не піднімаючи очей.

Віктор, який щойно сидів у кріслі з газетою, підвівся і різко обернувся до сина. Його погляд був холодний, як крига, а голос — різкий і владний:

- Що значить «не впевнений»? Ти сам знаєш, що це питання вже вирішене. Не варто навіть думати про якийсь відступ.

Артем закусив губу, намагаючись стримати емоції.

- А як щодо Каті? Як щодо її почуттів? Як щодо моїх? Ти коли-небудь думав про це, тату?

Віктор зморщив брови, підійшов до сина і поклав йому руку на плече.

- Послухай, Артеме, ти ще занадто молодий, щоб зрозуміти, що почуття — це лише частина життя. А майбутнє, яке я тобі забезпечую, — це твій шанс. У тебе є можливість стати кимось значущим.

- Значущим для кого? Для тебе? Чи для цієї нареченої, яку я навіть не люблю? – голос Артема підвищився.

Віктор випростався і подивився на сина з усією суворістю, на яку був здатний.

- Значущим для себе, Артеме. Ти подякуєш мені, коли зрозумієш, що таке справжнє життя. А тепер припини ці балачки. Квиток куплений, і ти полетиш. Крапка.

Артем більше не міг стримувати себе.

- Ні, тату, не крапка! Я не твоя маріонетка, і я не поїду, - він різко розвернувся і пішов до дверей.

Віктор не відреагував одразу. Його обличчя залишалося холодним, але очі видали легку тривогу.

- Ти поїдеш, Артеме. Інакше ти втратиш усе, - кинув він навздогін.

Артем зупинився лише на мить, обернувшись через плече.

- Я вже втратив усе, що мав, - відповів він глухо і повернувся до батька. - Я хочу знати правду. Чому ви розлучаєте нас із Катею? - серйозним і непередбачуваним для чоловіка тоном заговорив Артем.

- Боюсь, це тебе не втішить, - нечутно зітхнув чоловік і відклав у бік філіжанку з якої ще кілька секунд тому пив гірку каву.

- Я готовий до всього, - вже стриманіше відповів хлопець і присів навпроти батька на диван.

- По-перше, Алексієнко шукав союзників. У моїх планах було продати йому свою частину компанії у кредит. Тоді б наша сім’я стала на щабель вище від Алексієнків. Він це добре прорахував. Тому відразу відмовився від моєї допомоги та почав самостійний пошук виходу зі складного становища. І він таки його віднайшов. Один добросердний чоловік, який колись виїхав до США, відкрив власну фірму. Він також відшукував союзників, і тому для них обох це рішення було вигідним. Проте все пішло не так гладенько. Наш партнер захотів видати свою доню за Максима і таким чином вбезпечити свою старість і майбутнє дочки. Але Алексієнку ця ідея зовсім не сподобалася. Перед тим, як він збирався відмовити йому в цій угоді, ми затрималися в офісі, щоб проговорити деталі майбутньої зустрічі. Я наважився запитати: чи можемо ми одружити вас? На що він мені відповів, що не готовий довіряти тобі Катю, оскільки не впевнений, чи зможе моя маленька фірма забезпечити його квітоньці надійне майбутнє. В той момент я хотів його вдарити. Але я розумів, що це геть не дипломатичне рішення. Тому я прийняв рішення завдати удару ділом, а не кулаками. Таким чином, я погодився одружити тебе з тою вертихвісткою. Наступного дня твій тесть  нагородив мене не тільки невісткою, але і капіталом. І вже через кілька днів сам Алексієнко погодився на об’єднання наших компаній на моїх умовах. Тому вважай, що твій шлюб із Діаною – це помста Черненків за своє приниження. Май це на увазі. Тепер наші стосунки з Алексієнками лише формальність і вимушена люб’язність.