Розділ 42

 Наступного ранку Катерина прокинулася від криків у домі. Вона поспіхом вибігла з кімнати в хол. Крізь сон дівчина поцікавилася, що трапилося. Схвильована мати бігала по вітальні і встигла лише крикнути доньці, що вони проспали.

- Це ж треба проспати в такий день! Їдуть інвестори із Британії! От іноземці! Казали ж, що приїдуть наступного тижня! А тепер, бач, у них плани змінилися! – батько істерично намагається зав’язати галстук.

- А ще мене попереджав! – засміялась Катя і забігла назад до кімнати, поки хвиля гніву із гардеробної батьків не докотився до неї.

Їй знадобилося не більше, ніж півгодини, щоб одягнутися у щось ділове, але привабливе і нанести легкий макіяж. Дівчина сповістила про те, що може їхати, біжучи по сходах.

- От і добре! Хоч хтось в нашій хаті пунктуальний! – відповів батько і поглянув на дружину, яка стояла коло дзеркала і малювала губи.

- Не сперечайтеся, татку! Ми можемо їхати?

- На чому їхати?! Наш водій відвіз машину на СТО. Вона в ремонті. Я ні одного таксі викликати не можу! – голова сім`ї Алексієнків ніяк не міг себе опанувати і набирав всі можливі номери, щоб додзвонитися, хоч в якусь службу таксі.

Вони були такі заклопотані, що навіть не помітили як до будинку увійшов гість. Артем стояв позаду сімейства на порозі і тихо сміявся, спостерігаючи за розгніваним Алексієнком, що без упину щось бурмотів під ніс.

- Чимось можу вам допомогти? – батько з донькою повернули голови і побачила на порозі в будинок Артема. В руках він тримав ключі від автомобіля.

- Синку, тебе нам сам Бог послав! – батько молитовно склав руки і підбіг до Черненка.

- Ти, як ніколи, вчасно! – радісно вигукнула Ольга.

- Обожнюю тебе, милий, - Катя поцілувала хлопця у щоку.

Сім’я Алексієнків зручно вмостилась в автівці Артема і трохи заспокоївшись рушили до офісу. Ольга, щоб розвіяти навислу тишу пожартувала, що Артемко планував підвезти до офісу лише Катрусю, але старі Алексієнки все їм зіпсували, бо з’явилися, як грім серед ясного неба.  Проте Черненко лише засміявся і попросив не турбуватися, адже разом навіть веселіше. Навіть Олександр Миколайович трохи подобрішав і теж сказав, що з ними точно не засумуєш. Адже неприємності до них так і липнуть.

Коли сімейство вже в’їжджало до центру, Алексієнко поцікавився, чи Артем вже знає, що на нього чекає відрядження. Артем відповів, що батько йому вже зателефонував і одразу краєм ока поглянув на Катерину. Він знав, що героїня може образитись на нього, через те, що не повідомив про від’їзд.

- Чомусь я завжди дізнаюсь про все остання, - серйозним тоном сказала та.

- Обіцяю, що коли ми повернемось, то обов’язково поїдемо десь відпочити тільки удвох, - посміхнувся юнак і взяв дівчину за руку.  – В мене і без відрядження був привід поїхати до Львова. Я хочу врешті-решт побачити Аріну. Останній раз вона посміхалася мені ще з фото. Аня надсилала останнє фото коли дівчинці було ще півроку. Вже так хочеться її побачити.

- Ось бачиш. Немає нічого злого, щоби не вийшло на добре, - відповів Олександр.

Не пройшло і півгодини як автомобіль зупинився на стоянці коло офісу. Вони поспіхом покинули автівку і забігли в приміщення. Там вже стояла на вході юрба людей, якій щось розповідали англійською мовою.

- Нам - гайки, - ніяково промовив Алексієнко і вже повільним кроком підійшов до людей, одягнутих у чорні ділові костюми.

Перекладачі переповіли гостям, що приїхав керівник компанії. І що той вибачається за запізнення. Поважний чоловік провів поглядом по наляканій жіночці, молодій дівчині, яка зовсім не думала про запізнення і була думками не тут, а у Львові, і по юнакові, який стояв поряд з Катериною і тримав її за руки. Інвестор посміхнувся і сказав, що зовсім не ображається на це дружнє сімейство. Всі видихнули і висунули пропозицію випити ранкової кави, але той відмовився, посилаючись на те, що вже снідав і прагне познайомитися із роботою компанії.

Працівники, а разом ними і гості, вирушили до зали засідань. Усі сіли за довгий стіл і розпочали дискусії. Коли всі питання було вирішено і засідання закінчилось, делегат запитав: як компанія відпочиває і які заходи організовую для своїх працівників, щоб згуртовувати їх і для підтримки дружньої атмосфери в офісі? Керівництво зрозуміло, що бовкнути «корпоратив» буде не найкращим виходом із ситуації.

- Що будемо робити? – скрізь зуби спитав Олександр у дітей.

- Треба вигадати якесь свято. Терміново, - ледь стримуючи хвилювання промовила Ольга.

- Хелловін уже минув! – розвів руками Артем.

Раптом в голові Каті виникла ідея, яку вона в той же момент і виклала делегатам і всім, хто був на той момент у залі. Героїня розповіла, що в листопаді вони організовують осінній бал-маскарад. Всі одягаються у костюми, сукні, маски і танцюють. Усі охочі можуть зробити благочинні внески і допомогти дітям-сиротам.

Гостям ця ідея дуже сподобалася і ті пообіцяли долучитися до цього свята. Після засідання делегати разом із менеджерами компанії відправилися на екскурсію Києвом. А керівництво залишилось у офісі дискутувати на тему завтрашнього дійства.

- Ідея просто геніальна! Я дам наказ виділити відповідні кошти на підготовку, - промовив батько.

Він піднявся з місця, підійшов до Катерини і міцно її обійняв.

- Це все, що я могла вигадати за хвилину, - потисла плечима та і посміхнулася своєю доброзичливою посмішкою.  – Мені можна розпочати підготовку?

- Хай цим займуться менеджери, а ти можеш спокійно готувати себе до цього дійства. Займись пошуком сукні, - заговорила Ольга.

- А як же купа звітів?

- Ти врятувала нашу компанію від провалу. Будь спокійна і займись своєю жіночою роботою, мила, - відповів батько.

- Тоді, до вечора, - дівчина попрощалася з батьками і покинули стіни офісу.

***

  Атмосфера в залі була казкова. Все іскрилося і блистіло. Через маски на обличчі було важко розпізнати, хто є хто. Але одна пара відчувала одне одного за сотні метрів. Як тільки Катерина зайшла в зал, всі розмови вщухли. Чути було тільки шепіт: "Хто вона?", "Не можу впізнати її в масці". До зали увійшла жінка. Вона була надзвичайно красивою: струнка фігура, граційна хода, гарна зачіска, розкішну сукня. Вона була ідеальна. Тільки один хлопець зумів розпізнати, що за прекрасна незнайомка, яка ховається під маскою.