Розділ 40

Нарешті, настав день, який так чекали одні з найвідоміших сімейств Києва. Сьогодні справжнісіньке свято у Алексієнків і Яніцьких. Перші ж дочекалися одруження свого старшого сина, який, на їхню думку, міг ніколи не одружитися через свій характер одинака. А Яніцькі ж віддають свою крихітку в невістки до сімейного гніздечка добрих господарів. Їх зовсім не засмучувала стриманість і виваженість Максима. Вони знали, що їхня донечка щаслива – і це їх тішило.

Від самого ранку в будинку Яніцьких щасливий переполох. Наречена повинна бути готова з хвилини на хвилину. За звичаєм, хлопець повинен викупити її за гарненьку суму.

- І останній штрих, - говорила Катерина, закріплюючи у волоссі подруги фату.

Ніка засмучено зітхнула і вперше пошкодувала, що виходить заміж перша. Вона мріяла стати найкращою подружкою нареченої для Каті. Алексієнко лише засміялась і відповіла Ніці, що ще невідомо чи вийде вона заміж взагалі. 

- Вийдеш, звичайно, - посміхнулася Вероніка.

- Ще не народився той принц, який буде терпіти мою стервозність, - промовила та і закотила очі після згаданих слів, сказаних Артемом.

- Знайшовся. І причому вже давно, - промовила Яніцька і весело заграла очима.

- Якщо ти про Артема, то він, як бачиш, не хоче мене терпіти. Не будемо псувати зараз одна одній настрій і повертатися до цієї бесіди, - зупинила подругу Катя.

- Гаразд. Я нагадаю цю розмову на твоєму весіллі, - пробелькотіла наречена.

- Ніко! - осудливо вигукнула Катя.

- Все, мовчу, - засміялася та й повернулася до подруги.

Вони стояли біля дзеркала і розглядали одна одну.

- Ось, ти і готова, - зітхнула Алексієнко.

- Так шкода, що ми прощаємося, - Ніка взяла подругу за руки.

-  Не на вічність же, - намагалася стримати смуток Катя.

- Все одно вже не буде, як раніше.

- Спасибі тобі за все, - сказала Катя і посміхнулася. – Якби не ти, мені не було б що згадати за свої молоді літа.

- Ти найкраща подруга на світі! Доля не звела б нас з Максом, якщо б у нього не було такої сестри як ти. Дякую тобі.

Подруги обійнялися зі сльозами на очах. Все ж є щось сумне, коли заміж виходить найкраща подруга і саме цим завершується безтурботна частина життя кожної дівчини.

- Дівчата, Максим приїхав, - до кімнати увійшла мати нареченої, яка мала теж  дуже привабливий вигляд у вишуканій сукні. - Там уже викуп почався. Катю, біжи туди.

На першому поверсі Катя зустрілася з Анею. Організатори вручили їм букетики і коли почули потрібні репліки ведучої, відчинили дві частини дверей, що вели до будинку Яніцьких. Хтось розчаровано зітхнув, бо вже очікував побачити наречену, адже було важко стояти на сонці і всі вже мріяли, щоб викуп скоріше закінчився, оскільки представниці прекрасної жіночої статі турбувалися про те, щоб їхній дорогий макіяж не поплив разом із потом, а чоловік втомило стояти з букетами квітів, та ще й у парких костюмах. А хтось навпаки зачаровано дивився на двох дівчат, що осяяли гостей посмішкою.

- Може, хтось з твоя наречена? - запитала тамада у нареченого, який був схожий на принца і вказала кивком голови у бік Каті і Ані.

- Мої, але не наречені, - засміявся спочатку Алексієнко, а вже потім інша половина гостей.

- Одна з них точно моя, - Микита посміхнувся і підійшов до Анни, щоб допомогти їй зійти із сходів.

Катя пробігла поглядом по гостях і зрозуміла, що коїться щось не зрозуміле. Ніхто із юнаків не спішить її забирати. Зніяковіла Алексієнко натягнула усмішку і втупилася поглядом в букет дружки, нібито все йде за планом і так прописано в сценарії.

- Хто ж візьме цю красуню? - награно зажурилася жінка. – Та невже наша дружечка тай без дружбоньки лишиться?

- Я беру.

Катерина почула знайомий голос і підняла очі, щоб поглянути вперед. По шкірі пробігли мурашки від напруження та здивування. Черненко з натовпу, підійшов до дівчини і взяв її під руку. Гості навколо зааплодували і провели їх поглядом до іншої пари свідків.

- Черненко, ти що тут робиш? - з посмішкою про людське око запитала шатенка.

- Я, взагалі-то, дружба, - таким же тоном відповів той.

- Це ж з якої нагоди тобі така честь випала?

- Максим запропонував, а в такій справі не прийнято відмовляти.

- Нагородив же Бог братиком! - закотила очі Алексієнко.

 «Як же їй йде бордовий колір!» - подумки посміхнувся хлопець, коли краєм ока глянув на дівчину, що продовжувала розглядати букетик, який буцім цікавив її зараз найбільше, бо нічого цікавішого поряд не знаходилося. 

І ось, нарешті, з дому вийшла наречена. Її краса засліпила гостей більше, ніж сонце. Вона сьогодні, наче світилася. Вероніка посміхалася своєю яскравою посмішкою і легким кроком наблизилася до зачарованого нареченого, що не міг відвести від неї очей.

- Ти прекрасна, - прошепотів він і поцілував Яніцьку у вуста, що тремтіли від хвилювання.

Після нетривалого святкування удома і фотосесії в рідному гніздечку, прийшов час їхати до місця, де їхній шлюб стане офіційним.

- Катю, ти нічого не забула? – запитала, поки що ще Яніцька, вмощуючись на одному із сидінь лімузину.

- Ніко, не лякай мене. Що я могла забути? - зі страхом в очах заговорила подруга.

В той день її голова кипіла від купи завдань, які вона мала виконати. І тому не здивувалася, коли почула, що щось таки вона опустила.

- Гаразд, я по-іншому поставлю запитання. Тобі в руках нічого не заважає? - зі смішком вимовила наречена і вказала поглядом на речі, що знаходилися в руках її подруги.

Дівчина подивилася на руки. В одній був клатч, де можна було знайти, що завгодно, а в іншій – бутоньєрка.

- Точно! Квітка! - вигукнула Катерина. - Артеме, можна тебе на хвильку? - все ж дівчині довелося переступити через свою гордість і заговорити до Черненка, присутності якого вона уникала.

- Ти мене кликала? – не пройшло і декількох секунд, як хлопець покинув коло своїх побратимів і підійшов до Каті, якій в той день було неможливо відмовити через незрівнянний вигляд.