Розділ 31

По дорозі з іподрому, закохані вирішили заїхати на дачу батьків Артема, де саме відпочивали і Алексієнки. Дорога зайняла не більше години. Вони зупинили авто біля великого двоповерхового будиночку персикового кольору, перед яким стояв високий паркан.

- Є хто вдома? – загукала радісним голосом Катерина, коли увійшла на подвір’я.

Назустріч закоханим з альтанки вибігла усміхнена Тетяна вдягнута по-домашньому.

- О, наші дітки приїхали! – радісно крикнула жінка.  

- Дітки! В них вже скоро свої дітки будуть! – буркнув Віктор і поклав на стіл свій фірмовий шашлик. Олександр зі сміхом кивнув головою на знак згоди.

- Не бурчи, Вітю! – дорікнула матір. – Ходіть, як раз на шашлик встигли!

Парочка зручно вмостилася за великим столом і почала втамовувати голод. Під час вечері Алексієнко поцікавився у парочки, яким дивом вони тут опинилися. Артем розповів, що вони їздили на іподром до Яніцьких, щоб покататися на конях і трохи погуляти за містом. 

- Добре, що сьогодні ще разом погуляли, бо на кілька днів вам доведеться розлучитися, - промовив Черненко.

- Як це…розлучитися? – вся радість вмить зникла з обличчя Каті.

Після п’яти років розлуки, для неї відсутність Артема поряд протягом кількох днів тепер означає смерть.

- Артеме, ми мали тобі сказати про це ще в п’ятницю, але точну дату назвали тільки сьогодні. Завтра в обід, тебе і Саніна, чекають у Відні. Чим скоріше розв'яжете всі питання, тим швидше повернетесь, - сказав батько Катерини.

- А якщо замість Кості…

- Ні! Закінчиш звіт – їдь куди хочеш, - обірвав слова дочки Алексієнко. -Поки Костя налагоджуватиме зв’язки з нашими партнерами, ти налагоджуватимеш зв’язки з обов’язками керівника відділу.

- Ти хочеш звільнити Костю? – здивувалася Ольга.

- Ні, звісно. Він завзятий і відповідальний працівник. Просто хочу подивитися, як такою ставатиме наша донька, - заспокоїв дружину чоловік.

- Якщо компанія стане банкрутом, то це тільки з твоєї вини, тату! – пожартувала Катерина. Всі навколо одразу засміялися.

- Ну що, повечеряли? То можна і в дорогу вже збиратися. Артемові завтра в дорогу, - зітхнула мама Черненка.

- Я допоможу прибрати зі столу, - Катя взяла у руки тарілки, але їх вмить відібрала мати коханого.

- Ідіть ще трохи погуляйте. Ви ж журитиметеся один за одним.

- Дякую, - з посмішкою відповіла Катя.

Вже за момент закохані зникли за парканом. Їхню дорогу заслонили вітки берези. Вони зайшли до садка дачі Черненків. Пара взялася за руки і мовчазно йшла вперед, ніби йшли до місцини, де їх ніхто не розшукає і де вони ніколи не розійдуться.

- Краще би ти був безробітнім, - зненацька промовила Катерина.

- Яка ж ти ще дитина, Катю! – посміхнувся юнак і беззвучно поцілував кохану в скроню.

- Ось тому мене і не можна полишати без догляду.

- Я повернуся через три дні. Даю слово, - прошепотів той.

- Ніби вічність, - зітхнула Алексієнко.

- Я телефонуватиму тобі кожного вечора.

- Бути поруч і на відстані в тисячі кілометрів – різні кінці всесвіту.

- Я повік триматиму тебе за руку, кохана! – стиха промовив Артем і поцілував її у солодкі вишневі вуста.

***

Наступного ранку спізнення Катерини було виправдане тим, що вона проводжала Артема в аеропорт. Для батька ця причина була не вагома. Дівчина ж пообіцяла попрацювати в якийсь день на годину довше.

Перший робочий день без допомоги Кості здавався Катерині пекельним. Вже за першу годину роботи її робочий стіл розтрощувався від документації. А сказати робітникам, щоб ті почекали до наступного тижня, не можна було. Оскільки від її підписів залежала доля кількох тисяч людей і компанії в цілому. А поставити свою карлючку, без жодного ознайомлення, Алексієнко не могла через свою правильність і боязнь допуститися помилки. Таким чином, документи, які вона мала затвердити всього за кілька хвилин, простояли в її кабінеті цілий день.

Працівники компанії завалили додатковими паперами і наступного дня. Ще до обіду мозок Катерини кипів, щоб розібратися з документами попереднього дня. Артем, довідавшись, що у Каті в кабінеті коїться несусвітній рейвах, відірвав від відпочинку Микиту, і під страхом смертної кари (розлучити з Анею), змусив навідатись у офіс.

- Я ще ніколи так не раділа твоїй особі, як сьогодні! – вигукнула Катерина, коли побачила у своєму кабінеті приятеля.

- Микита-супергерой до ваших послуг, Катерино Олександрівно! – всміхнувся Климовський.

- Виручи, молю! Ти – єдина людина, яка може мені допомогти. Я потроху втрачаю здоровий глузд! - сказала істеричним тоном та.

- Спокійно, тільки спокійно! Зараз ми з усім розберемося, - Микита підсунув стілець ближче до робочого столу Каті і присів коло купи паперів.

Микита трохи здивувався, коли вони взялися за розгляд документації, а Катя почала йому аргументувати, чому доцільно затверджувати той чи інший проект, а чому ні. Деякі її ідеї були абсолютно правильними, а інші взагалі збивали з пантелику. Хоча сьогодні вона виглядала вже більше освіченою у галузі, в якій зараз працює. Микита допоміг Каті тим, що висвітлив зовсім химерні і хитросплетені речі, більш простою мовою. Потрошку зайві папери почали зникати зі столу Каті, і це її втішало. Так приятелі просиділи над документами до вечора.

Друзі попрощалися, і кожен поїхав до своїх рідних. Вдома на Катю чекала вечеря, яку приготувала мати. Батько ж тим часом розробляв план по зміні посад у своїй компанії. Про працелюбність Каті чутка вже розійшлася по цілому офісі. Про неї відгукувалися лише похвально, особливо її тимчасові підопічні. Не зважаючи на те, що вона майбутня спадкоємиця, її неодноразово називали однієї з найкрасивіших жінок світу і належала до поважних кіл суспільства, Катерина пила каву з рядовими менеджерами,  а ввічливість проявляла як до технічних працівниць, так і до охоронців.