Розділ 28

Катерина провела з Артемом цілий день, а увечері поїхала на зустріч з Наталкою. Ця дівка запізнювалася вже на півгодини, і це неабияк дратувало Катю. Вона вже думала, чи не виметикувала ця гадь якусь нову гру по нервах Артема. Але довго себе накручувати Алексієнко не довелося, позаяк Наталка все-таки з’явилася в ресторані. Вона відразу ж почала вишукувати поглядом «сучку Катьку», яка її може розкусити і зруйнувати план помсти. Наталка повільними кроками підходила до столика, де від лютощів вже мало-помалу згорала Катя.

- Вітатися не будемо. Бачилися вже, - сказала Наталка і сіла навпроти.

- Пройшло ледь не сторіччя, відколи я тебе тут дожидаю. У тебе не вистачає грошей, щоб купити годинник? Чи інтелекту бракує, щоб навчитись на ньому петрати? – висловила та своє невдоволення.

- Я була в лікаря. Трохи затрималась на огляді.

- Що-небудь будеш замовляти? – поцікавилася Катя, вказуючи оком на меню.

- Ні, дякую. Хіба що, фрукти. Мені, на жаль, більше нічого не можна.

- Може, досить уже комедію грати? Театральний сезон закінчено. Зізнайся, що ти не вагітна.

- Я б скінчила весь цей цирк, але у тебе таких грошей немає, щоб заплатити мені за видовище. Сама розумієш: мистецтво - нині на вагу золота.

- Скільки? - прямо запитала Алексієнко.

- Один мільйон доларів.

- Я розраховувала на таку суму, - Катя посміхнулася і дістала невеличку валізку з-під столу.

- Я гадала, ти не зрозумієш, - здивувалася та.

- Ми ж сучасні люди. Я віддам тобі ці гроші тільки за однієї умови, - дівчина трохи придержала скарб. - Ти їдеш додому, збираєш речі, через годину сідаєш в найближчий літак, летиш, куди завгодно і не повертаєшся сюди.

- Домовилися, - вона взяла валізку і зникла серед натовпу людей.

Катерина сіла в машину і, задоволена вирішеною справою, поїхала на озеро. По дорозі дівчина втішалася тому, що з цією бездарною юристкою покінчено.

Друзі сиділи на лавках і розмовляли. Артем сидів спиною до стежки, по якій до приятелів наближалася Катя.

- Відгадай: хто? - запитала Алексієнко, закривши його очі своїми теплими долонями.

- Навіть і думати не треба. Це ж моя Катруся, - посміхнувся він і взяв її за руки, перед тим приклавши до своїх м'яких губ.

- Ось і розгадав! - Катерина стала перед ним і поцілувала.

- Ну, що тобі пофортунило вивести Натку на чисту воду? - запитав Микита.

- Безумовно, це ж я! – дівчина сіла на, прогріту сонцем зелену траву, побіля коханого.

- Давай, переповідай. Я зараз сконаю від цікавості, - хихотіла Вероніка, потираючи долоні в очікуванні історії.

- Це краще почути власними вухами, - з сумочки Алексієнко дістала диктофон. Вона взяла його на випадок, якщо Артем їй не повірить.

- Алексієнко, ти геній! - сказала Аня, коли закінчився запис.

- Катерино, ти в своєму розумі?! Як ти могла віддати їй лимон доларів? - братові явно ця затія не сподобалося.

- Я не на стільки навіжена, щоб віддавати їй гроші. До того ж, такі великі! - відразу розгнівалася героїня.

- А що тоді у саквояжі? - запитав Артем, переварюючи інформацію.

- Тільки сто баксів із запискою такого змісту: «Прощавай, Наталочко! Вдалого польоту і розкішного життя».

- А якщо вона повернеться? Там же немає потрібної суми, - Костик увімкнув режим "філософа".

- Не повернеться, - у неї задзвонив телефон і їй довелося відповісти на дзвінок. - Так, друже… Вона сіла на літак?. Це чудова новина. Розрахуємось при зустрічі. Бувай, - дівчина скинула виклик і запищала від радості, як божевільна. - Тепер, точно не повернеться.

- З ким це ти там маєш розрахуватися? – спитав Артем.

- Міша погодився мені допомогти, - апатично відгукнулася Катя. - Він простежив за Наталкою. Якщо би та силіконова бридота забажала втекти, то він мав би її так залякати, що би та більше в житті нічого не змогла вимагати, бо не змогла би розмовляти без язика і не змогла би дійти кудись без ніг, щоб щось написати без рук.

- Ну ти даєш, Катю! - всі навколо зареготали.

Друзі продовжили розмовляти про все на світі, поки Аня не запропонувала їм дещо цікавіше.  

- О, а побігли на берег? Там сонце вже ось-ось зайде. Я вже сотню років там не була, -  Анна вказала пальцем на краєчок землі, котрий освітлювали останні літні промені серпневого сонця.

- Побігли - це гучно сказано, - зітхнув Артем і пригнічено опустив голову.

- Так, все! Досить! Засидівся! – Катя зірвалася на рівні ноги і простягла руки.

- Ти натякаєш на те, що б я встав? - запитав він, зігнувши брову.

- Я не натякаю, а прямо говорю. Давай руки.

- Але я не зумію.

- Зможеш! Ще як зможеш. Уяви, що ти робиш крок в нове життя. Наше нове життя, - Катерина подивилася в його карі очі. Там читалася надія.

Він вхопився руками в теплі долоні  коханої і відчув, що цей день приречений на те, щоб почати нове життя з чистого аркуша без випробувань і перешкод. Артем довірився долі.

-У мене...виходить ... - посміхнувся Артем, коли зробив кілька кроків. - Я йду!

- Я ж говорила! - Алексієнко тримала його за руки і робила кроки разом з ним.

Друзі навколо почали тішитися разом із закоханими і голосно аплодували.

Пройшло декілька хвилин і друзі дійшли до берега. Сонце, ніби чекало на те, щоб Артем і Катя наблизилися до нього разом. Дівчина стояла в обіймах коханого і дякувала всьому навколо, що її оточує. Її волосся розвівав теплий вітерець, а щока пашіла від цілунків.

- Сьогодні останній день серпня, - задумано промовила Аня.

- Вечір...Вечір серпня, - Микита прибрав пасмо волосся з лиця дівчини.

- А, ну, так. Здається, тільки ще вчора був початок літа.

- Шкода, що це літо закінчилося, - зітхнув Костя.

- Я запам’ятаю це літо. Воно було найкращим в моєму житті, - виголосила Катя.

- У нас буде ще безлічі таких літ, навіть кращих, ніж ці, - підбадьорив друзів Артем.