Розділ 26

Наступного ранку Катерина знову поїхала до Черненків. Цього разу їй відчинила Анна. Вона мала неспокійний вигляд. Її тривожив Артем, що не міг ніяк заспокоїтися. Катя ж переконала подругу, що він стане спокійним після першого заняття, коли втямить, що не все утрачено і все ще може бути добре.

Біля вікна знову сидів Артем, але обернувся, коли почув знайомі кроки.

- І хто в нас тут знову нервує? – пустотливим тоном спитала Катя.

- Нічого з собою не можу з собою зробити, - зніяковіло підсміхнувся той.

- Зараз прийде тренер, і все мине. Ти щось снідав? – турботливо спитала Катя, коли поглянула на Анну, яка поквапливо допивала каву на кухні.

- Так, ми снідали всі разом перед тим, як батьки поїхали в офіс.

- От і добре! А обід підготовимо з Анею! Є якісь особливі побажання?

- Є, але не знаю, чи зможете мені таке зготовити.

- Для Черненків і Алексієнків немає нічого нездійсненного! – відповіла з гідністю Катя.

- Аня знає, що ми зазвичай їли на обід у Львові, а на десерт я би з’їв фамільного сирника,  - прошепотів хлопець.

Катерина і Анна подивилися одна на одну і викривились в квасній усмішці.

- Сирник, то сирник! – зітхнула Катя.

Зненацька по будинку рознісся дзвінок. Стало зрозумілим те, що, нарешті, приїхав чарівник, який зможе повернути їм здорового і впевненого у собі Артема. Аня подалась відчиняти, а Катя поцілувала коханого, щоб тривога покинула його остаточно.

Буквально через кілька секунд зайшов Микита, Костя і ще один хлопець, який був незнайомцем для друзів і давнім приятелем для Каті, проте про це вона навіть і не здогадувалася до його приходу.

- Алексієнко?- несподівано вигукнув хлопець.

- Холоденко? - підсміхнулася дівчина.

- Той самий! – зареготав юнак.

Вони підійшли один до одного і обійнялись.

- Це ж скільки років минуло?! – спитала Катя.

- Шість, Катрусю! Ми цілих шість років не бачились!

- Як швидко час несеться! Ти ж геть не змінився!

- Так і є. А тебе геть не спізнати!

- Справді так зостарілася?

- Та тю на тебе! Ти ж квітнеш і квітнеш! – із захватом викрикнув юнак.

- Я так розумію, ви знайомі? – встрянув у балачку Артем.

- Так, ми однокласники, - відповіла Катерина вже стриманіше, бо зрозуміла, що цей дружній обмін компліментами не дуже імпонує Артемові.

- А я так розумію це наш пацієнт, так? – юнак обережно починав знайомство з хлопцем.

- Ви тут знайомтесь, практикуйтесь, а ми почекаємо на вулиці, - сказала Катерина.

 Друзі залишили їх віч-на-віч і зайняли свої місця у альтанці неподалік. Вони протеревенили майже дві години без упину. Костя насмілився запитати у Каті, чи можна цьому юнакові йняти віру. Дівчина переконувала друзів, що розумнішого хлопця в школі годі було і шукати. Вони просиділи одинадцять років за однією партою, тому знає, що йому можна довіряти. Друзі і собі почали згадувати шкільні роки і ділитися спогадами про ті щасливі роки. Вони і не помітили як з будинку вийшов примучений, але задоволений лікар.

- Ну, що, як все пройшло? – Алексієнко почала засипати хлопця запитами, коли той підійшов до неї.

- Краще, ніж я підозрював. Є сподівання, що буде ходити через тижнів два. Не те, що через місяць.

- На тебе вся надія, друже!

- Це моя робота. Тим більше, я не можу відмовити першій богині в школі.

- Ой, та припини! Не була я красунею! - опротестувала дівчина.

- Мені завжди подобалася твоя скромність. Хоча, тут вона не доречна. Ми з хлопцями шаленіли від тебе. А ти, як на зло, нікого не помічала. Нам було страшно цікаво: по кому сохла ти?

- Тільки що ти тренувався з моїм серцеїдом, - засміялася героїня.

- Так це…Що?. Він…Ти...Ви ... - подиву колишнього однокласника не було кордонів.

- Ти не помиляєшся! – залилась сміхом від незв’язної мови друга вона.

- Так ти ніби з тим мажором Серебрянським була?

- Ключове слово «була». Спочатку Артем, потім Єгор, тепер знову Артем.

- Ну, ти даєш, Алексієнко! Ти завжди була авантюрницею.

- Як бачиш, зовсім не змінилася, - посміхнулася дівчина. – Зостанешся на чай?

- Ні, в мене ще десяток таких пацієнтів, - зітхнув Дмитро. – До зустрічі завтра.

- Бувай, - Катерина провела Холоденка до воріт і повернулася до друзів.

Дівчина поглянула на Анну і пригадала, що вони мали приготувати для Артема обід по-львівськи.

- Аню, ти знаєш, як готувати оті страви, що Артем замовив?

- Безсумнівно. Їх кожна львівська ґаздиня вміє готувати, - відповіла подруга.

- То проведеш для мене обряд посвяти? – усміхнулася Катя.

- Ходімо, - Аня кивнула головою і попрямувала з Катею до будинку.

Артем зустрів їх уже в кращому настрої.

- І як у нас справи? – спитала з посмішкою Катя.

- Дякую…- лаконічно, проте багатозначно відповів юнак.

- Я знала, що все буде добре, - впевнено сказала та і попрямувала за подругою на кухню.

- Ти точно насмілилася? – про всяк випадок спитала Анна, коли до неї підійшла Катя.

- Я ж йому пообіцяла. І до того ж Артем заслуговує на хороший обід.

- Хочу перестерегти: в тебе не може вийти все з першого разу.

- Я, хоча б спробую, - наполягала Катерина.

- Тоді, до роботи! В нас купа негодованих гостей! – Анна вдягла фартух, а ще один протягнула подрузі.

- Вау! Вперше бачу Аню на кухні! – всміхнувся Микита, коли поглянув свою обраницю з каструлями.

- Не будемо їм перешкоджати. Якщо щось піде не так і ми їм завадимо, то ці господині змусять нас готувати, - промовив Костик і разом з друзями покинули будинок.

Протягом двох годин Катерина і Анна метушилися на кухні. Як подруга і попереджала, все з першого разу вийти не може. В смітнику можна було знайти безліч невдало переведених харчів. Катя потроху тратила надію, що в неї, хоч щось вийде. Проте її підбадьорила сестра коханого.