Розділ 25

Сьогодні в родині Черненків справжнє свято для всіх. Артема виписали з клініки, в якій він пробув більше двох тижнів. Саме Катерина наполягала на тому, щоб коханого відпустили додому. Вона бачила, як Артему було лячно і неприємно тут знаходитися. А вдома на нього чекали батьки, потомлені одноманітними маршрутами: з дому – до лікарні, з лікарні – додому. Також не тямила себе від нудьги без брата Анна. Вона теж не зраджувала цьому шляху. За день до повернення додому Катерина облаштовувала для коханого кімнату на першому поверсі. Через стан здоров’я юнак був змушений зрадити своїй просторій спальні з терасою і переселитися до невеличкої сірої кімнатки. А все через візок, який не можливо буде ні спустити, ні підняти на другий поверх. Тому тепер всі готувалися до нового порядку в домі.

Наступного дня Катерина у піднесеному настрої помчала до лікарні, де на неї чекав не такий життєрадісний Артем. Вона швиденько збирала речі у валізу, при цьому щось лепечачи коханому. Тільки цей милий голосок змушував хлопця усміхатися. Коли речі вже були зібрані, Алексієнко сіла на край ліжка коло Артема і виморено зітхнула.

- Здається, нічого не забули, - вона огляділася навкруг і оглянула палату, чи не залишила тут чогось важливого або не дуже.

- З однієї в’язниці в іншу, - хлопець не приховував сум у своєму голосі.

- Не вішай носа, чувак! – Катерина по-дружньому штовхнула його в лікоть. - Вдома буде веселіше. Ми всі будемо поряд. Ти ще назад сюди попросишся! Матуся залітатиме до тебе щохвилинно і запитуватиме, чи щось потрібно. Тато кожного вечора докладатиме тобі новини компанії. Анюта точно не дасть тобі нудьгувати!

- Головне, щоб ти була поруч, - Артем взяв Катю за руку і ласкаво поцілував у бліду щоку.

Двері в палату відчинилися і увійшов Максим, який привіз із собою і візок. Артем з відразою подивився на нього. У його очах читався смуток. Вони, ніби говори говорили: "Все, що завгодно, але тільки не візок".

Удома їх чекала вся сім'я і найближчі друзі. Мама приготувала всі улюблені смаколики для сина без зайвої допомоги прислуги. Кожен тішився, що Артем, нарешті, вдома. Особливо Катя. Весь вечір вона тримала хлопця за руку і посміхалася. Герой був оточений турботою і увагою.

Наступного ранку Катерина прокинулася від ласкавих промінчиків сонця. Сьогодні вона нарешті виспалася вперше за ці виснажливі тижні перебування в лікарні. Катерина з великим задоволенням провела би цілий день в ліжку, не вилазячи з піжами, але почуття обов’язку не давало їй цього зробити. Уже з сьогоднішнього дня дівчина вирішила почати пошуки реабілітолога або центру, де змогли б Артема поставити на ноги. Для неї це було найважливішим завданням. Вона мала будь-яким методом досягти цієї мети.

Ледве злізши з ліжка, сонна Катя попленталася до ванної, з сподіванкою на те, що холодний душ змусить її прокинутися. І вона не помилилась.

Вже за хвилину до виходу її зупинив дзвінок телефону. Телефонував їй Костя, і цьому вона неабияк здивувалася, бо він ще ніколи не робив це так рано.

- Привіт, Катю. Я не розбудив? – виховано спитав той.

Якби ж пробудив і ця новина дісталась вух Артема, то він би утратив найкращого друзяку.

- Привіт, ні, звичайно. Я збиралася об’їздити столичні клініки. Мушу знайти тренера, щоб Тьома якнайскоріше почав тренуватися.

- З цього приводу я якраз і телефоную в такій порі. Я вже розшукав для Тьоми найкращого спеціаліста в столиці.

- Ти спростив мені життя, друже. Як я можу тобі віддячити? – вмить на обличчі Катерини засяяла посмішка.

- Не варто дякувати. Він мені, як брат. Тобі тепер лишається найскладніше: умовити Артема. Ти повинна сьогодні це зробити. Завтра у нього перше заняття. Я і так змусив тренера приїхати на тиждень скоріше з відпустки. І якщо завтра Артем відмовиться від його послуг, то мені доведеться виплачувати цьому вельмишановному чоловікові тиждень його втраченої відпустки.

- Тоді, я просто зараз їду до нього. На це може піти багато часу і сил.

- Бажаю удачі, Кет. Я вірю, що тобі вдасться його вмовити. Нікого, крім тебе він більше в житті не послухає.

- Покладаюся на долю, друже. Не буду тебе затримувати, бо бачу, що годинник показує десяту, а в офісі консиліум вже ось-ось розпочнеться.

- Не можу дочекатися того прекрасного моменту, коли хтось із вас з’явиться на своєму робочу місці і не дасть своїм найкращим друзям померти від перепрацювання, - незадоволеним голосом пробубнів у слухавку товариш.

- Я постараюся вийти на роботу найближчим часом.

- Ловлю тебе на слові. Якби це зараз чув Олександр Миколайович, то розцілував би тебе з ніг до голови.

- Не насміхайся, Костику! – дорікнула та.

- Все, все! Вважай, що розмовляєш з автовідповідачем!

Через секунду вже дійсно не було чути життєрадісного голосу Саніна. Катя кинула телефон до сумки і, навіть не поснідавши, вирушила до коханого.

Стоячи в заторі, дівчина думала про те, що їй дійсно доцільно повернутися на роботу. Точніше, почати там все спочатку. До цих днів Катя просто там рахувалася і підписувала якісь не дуже важливі папери. Врешті, до неї прийшло розуміння того, що вона не хоче, щоб її диплом припадав пилом у тумбочці. До того ж це компанія її сім`ї, в яку вкладено стільки сил і нервів.

 Гризла її не тільки совість, але й сором. В офісі на неї дивилися з презирством, бо вона приходила на роботу тільки на засідання ради директорів і на корпоративи. А всі інші обов’язки виконували пересічні пролетарі. Як-не-як була ще одна не меш вагома причина повернутися в компанію – Артем. Саме заради нього дівчина бажає забути всі осуди оточуючих і поринути головою в роботу. Вона хоче бути поряд в перші дні після відновлення, щоб той не сильно втомлювався і не забував про обіди. І звісно ж бажання вберегти його від зайвих баб'ячих позирків.

Через годину Катерина вже підходила до особняка Черненків. Цей будинок тепер вона вважає своїм другим рідним домом. Алексієнко натиснула на кнопку дзвінка і вже кілька секунд їй відчинила невесела Тетяна.