Розділ 23

Катерина прокинулася від того, що хтось ласкаво гладив її волосся. Розплющивши очі, вона побачила Артема, який усміхався. П’ять років тому дівчина закохалася в цю посмішку і тільки завдяки їй тут зараз знаходиться.

- Ти так учора і не поїхала? - спитав він.

- Я не могла покинути тебе одного, - вона солодко потягнулася.

- Катю, я хотів запитати. А що це за кулон? - він потягнувся рукою до тумбочки і взяв прикрасу у долоню.

- Мені його дала баба Мотря. Сказала, що він цілющий. Я подумала, що подіє і взяла його з собою, - посміхнулася Катерина.

- Навсправжки, врятував. Я так вперто не хотів ввіряти цьому передбаченню. А воно справдилося…- зітхнув юнак.

- Вона ж не тільки погане вбачала. Знаєш, Тьом, мені вчора такий сон радісний приснився. Відразу ж повірила, що все буде добре і ти повернешся до мене.

- І який же? – хлопець зацікавлено поглянув на дівчину.

- Сниться: така чудова галявина. Навколо все у сонячному світлі і так багато квітів… Я була вагітна...Позаду ти бігав за дівчинкою, років п’яти. Ми були такими щасливими, - дівчина замислено дивилася у вікно, де теж світило блискуче сонце.

- Це, видко, буде єдиний сон, в який я повірю, - посміхнувся він і погладив героїню по щоці.

Раптом задзвонив телефон дівчини. Катерина зовсім забула про те, що попрохала Єгора їй зателефонувати, як тільки він прилетить.

- Так, Єгоре. Ти прибув уже? – відповіла на дзвінок Алексієнко.

- Уже давно. Через купу невідкладних справ забув тобі сказати.

- Ти задоволений домом? Усе сподобалось? – пробелькотіла та.

- Усе, що підібране твою уявою, є для мене витвором мистецтва і не може не тішити моє критичне око. Ти зробила мій мінімалізм затишним. Тепер розповідай: як ти? Як Артем?

- Добре. Зараз будемо снідати, - промовила героїня і краєм ока поглянула на задуманого Артема.

- Він вже опритомнів?

- Так. Ще напередодні ввечері.

- Я радий за вас. Гаразд. Я маю їхати на зустріч. Потім ще зателефоную.

- Добре. Не голодуй там і не перепрацьовуйся, - з піклуванням в голосі промовила Катерина і посміхнулася.  

- Не турбуйся за мене, мила. Бувай.

Дівчина поклала слухавку і осміхнулася. Вона задоволена тим, що спромоглася зберегти теплі взаємовідносини з Єгором і може бути для нього приятелькою.

- Це Єгор дзвонив? - запитав Артем.

- Так. Але нічого не встиг оповістити, бо знову хтозна-куди біжить.

- Ти так і не сказала учора: чому ти не полетіла з ним?

- У мене ще є незавершені справи в агентстві і, до того ж, я хочу бути поряд з тобою. Ти ж лікував мене. Тепер моя черга.

- Ти можеш летіти до Єгора. Я вже якось сам буду очунювати. У тебе робота, а я ще довго буду оклигувати.

- Не думай про це, Тьом. Головне, що ми разом.

- А як же Єгор? – невпевнено поцікавився той.

- Це хіба для тебе так важливо?

- Ні, але…

- Жодних «але»! - поставила крапку в суперечці Катерина і усміхнулася.

У палату зайшла мама Артема і цим врятувала пару від напруженої розмови.

- Я тільки що від лікаря. Він дав список страв, які можна їсти Артемові і вітамінів, які потрібні моєму любому синочку для відновлювання.

Жінка присіла з іншого боку від ліжка і поцілувала хлопця у чоло. Рецепт же вона віддала у руки Катерини. Дівчина очима перебігла список і зрозуміла, що її жде мандрівка до світу кулінарії і народної кухні. Ніякого відношення до приготування страв героїня ніколи не мала. Вона звикла, що всюди готують за неї і для неї. Вдома куховарила прислуга. А кавалери завжди запрошували її на вечері до дорогих ресторанів. В будинку Єгора теж готувала служниця.

Тепер же дівчина вирішила, що, якщо вона хочу бути гідною невісткою у домі Черненків і доброчесною господинею, як заведено на батьківщині коханого, то вона просто змушена навчитись готувати самотужки.  

- Мамусю Таню, ви поки посидьте з Артемом, а я заїду в магазин, зготую щось вдома і відразу ж приїду сюди, - Катерина почала швидко збиратися в дорогу.

- Добре, невісточко, - посміхнулася жінка.

Артем вражено поглянув на матірку. Таке слово і ласка у голосі його приємно епатували.

- А ти слухай маму. Я скоро, - Катерина поцілувала коханого в щоку.

- Буду чекати, - відповів він.

Коли дівчини вже не було в палаті, Артем вирішив поцікавитися у матері, з якого приводу вона з таким трепетом ставилася до Каті. Це він помітив ще вчора, коли опам'ятався. Мама весь час обіймала дівчину і вони удвох не могли натішитися тому, що Артем знову з ними. Черненко радів тому, що дві рідні для нього жінки ставляться один до одного з теплом і неприхованою любов’ю. Раніше ж вони силкувалися тримати дистанцію.

- Мамо, а що це було? – з посмішкою спитав Артем.

- Ти про що, синку? – здивувалася вона.

- Я про вас з Катею. Ти її невісточкою нарекла, - пригадав той.

- Так це…вихопилося, - знітилась жінка.

- Мамо, ну я ж бачу, що ти справді це хотіла сказати. Скажи, що ти полюбила її, - з  добрим притиском промовив той.

- Добре, сину, я скажу тобі, що почала інакше її сприймати, - Тетяна поставила на тумбочку чисті речі, які привезла для Артема і присіла на стілець. – Катря – хороша дівчина і я рада, що це зрозуміла. Ми багато про що з нею говорили. Знаєш, я би хотіла мати таку невістку, як Катя.

- Вона неймовірна, мамо. Таке щастя випадає не всім.

- Отож-бо, не всім. А тільки тобі.

Героїня вийшла з палати і зіштовхнулася з лікарем.

- Добре, що я перестрів вас. Прийшли результати попередніх обстежень. Мені потрібно щось вам оповістити.

По епідермісу Каті пробігли мурашки, і це їй не дуже сподобалося. Вони зроду нічого доброго їй не провіщали. Вона мовчки кивнула і разом з чоловік попрямували до його кабінету.

- Я вас слухаю ...- сказала та, коли сіла за стіл навпроти чолов'яги.

Дівчина навіть не могла уявити, що зараз доля нанесе їй черговий удар.