Розділ 22

Обід пройшов у тиші. Навіть не доївши, Катя відразу підхопилася з місця і чкурнула до клініки. Доїхала вона швидко і це неабияк її здивувало. Катерина не вистоювала черги біля ліфту, що зазвичай був переповнений і без будь-яких перешкод потрапила на потрібний поверх. Поблизу палати вона побачила Аню. Вона сиділа на кріслі і гортала книжку.

Ця поетична душа тікала в світ романтики і пригод, щоб, хоча б там, відчути себе безтурботною і щасливою. Просиділа б менша Черненко ще так і не одну годину, але прихід Каті змусив її покинути книжковий рай і повернутися до реального пекла.

- Ти чого тут одна? - запитала Алексієнко, коли обійняла подругу.

- Батьки поїхали додому. Їм потрібен відпочинок, - вморено зітхнула та і ніби натякнула на те, що сон їй би також не зашкодив.

- Це правильне рішення. Вони потомлені не менш, ніж ми. Як Артем? –  запитала дівчина і кивнула в бік палати.

- Без змін, - скорбно дала відповідь Анна.

- Тоді, я зайду до нього, - відповіла дівчина і воліла підійти до дверей, як її спинила Аня.

- Стривай, там...- подруга вхопила подругу за руку.

- Що? – Катерина з осторогою поглянула на Анну.

- Там Наталка прийшла, - впівголоса відмовила вона.

- Як прийшла, так і піде, - героїня зірвалася з місця і рушила до палати.

Катерина переступила поріг палати і побачила, що білявка тримає її коханого за руку. Мозок зробив швидке перезавантаження і аж тоді Каті вдалося згенерувати думки, щоб спитати ціль відвідин цієї шльондри.

- Ти що тут робиш? - героїня вирішила показати всім своїм виглядом, що їй тут не раді.

- Прийшла Артемка навідати, - відповіла та.

- Це для мене він Артемко. А тобі я раджу забути сюди дорогу.

- Даремно ти так, Катрусю. Я хочу турбуватися про нього. В тебе ж є Єгор. Хоча, пробач! Ви ж розійшлися!

- Це не твоя справа! – фуркнула Катерина.

- Я ж тобі допомогти хочу.

- Мені? Краще собі зарадь! Віднайди кращого пластичного хірурга і психіатра.

- Зла ти, Катю! Ти ж з можеш до Єгора повернутися, а я буду з Артемом. У вас же все так добре! І ми з Артемком один одного найшли! До того ж, в аварію він потрапив, коли їхав від мене. Ми провели з ним ніч. Уявляєш? Ти вже і забула як це бути в обіймах коханого чоловіка. А ми належали одне одному. Артем не бажав, щоб ти про це знала. Побоювався, що ти розлютишся і покинеш його. Залякував мене. А бачиш як сталося? Вірогідно, ця новина підкосила тебе. Але тепер ти з чистою совістю можеш повернутися  до Єгора.

Катя на мить замовкла. Вона не очікувала такого повороту долі. Зрада Артема стала болісним ударом в її серце. Але, коли перевела погляд на хлопця, що лежав тут і бився за життя, зрозуміла, що цей учинок (якщо він і стався), то його можна виправдати. Вона теж не потерпіла такого удару і п’ять років тому, кинулася в обійми до Єгора. Тому прощатися з ним, не збиралася. 

- Послухай мене уважно, дурепо. Що між вами було, якщо і було, то це трапилося з твоєї легковажності. Ти його напоїла і скористалася цим станом. І ця аварія також на твоїй совісті. Це по-перше. Артем тебе не вишукував – ти сама до нього прилипла, як муха до меду ще багато років тому! А от ти в ньому знайшла картку з необмеженою кількістю грошей, тому що бути корисною в бізнесі тобі не вдається. Раджу тобі відшукувати спонсора в інакших місцях! Хоча, пробач! Ти не знайдеш дурня, який би повівся на твою зовнішність, яка зникає одразу після нанесення міцелярної води! – Катя із величним презирством дивилась на те, як обурення опановувало Наталку.

- Тобі кінець! – видушила дівчина.

- Ти плутаєш. Фінал твого тріумфу лежить підписаним на столі у мого батька. Твій термін роботи у нашій компанії завершений. За твоє звільнення проголосували одностайно. Отже, роби умовивід: тепер піклування потрібне тобі.

Всі об’єдналися, щоб знайти причини трагедії. Костя і Микита роз’їжджали по нічних клубах, коли довідалися, що їхній товариш не був тверезим і потрапив в автокатастрофу на дорозі, що вела з центру. Друзі розшукали потрібний заклад, там його пізнав персонал, що працював у ту зміну і погодилися дати доступ до записів із камер відеоспостереження. Їм удалося серед натовпу розгледіти Артема і Наталку, що в прямому сенсі, споювала його. Тоді, пазл в голові хлопців склався. Один дзвінок Олександру Миколайовичу змінив її долю. В той же день усі проголосували за її звільнення.

 Каті здавалося, що вона зараз спалахне від люті. Але та вхопила сумочку зі стільця, наостанок спопелила Катю і Артема та вилетіла з палати, гучно гахнувши дверима. Зі страху, що щось трапилося, вбігла занепокоєна Аня.

- Катю, що сталося? Ната така зла з палати вибігла, - мовила сестра.

В її голосі вчувалось навіть деяке задоволення від того, що побачила цю хвойду такою злющою.

- Просто дала зрозуміти, що Артем мій. І втішила її новиною про те, що більше наші шляхи не перетнуться, - Катя сіла біля ліжка, дістала з сумочки кулон і поклала його в долоню Артема.

- Що це? – здивувалася Анна.

- Це єдине, в що я ще вірю, - лаконічно відповіла Катерина і присіла на край ліжка. – У мене до тебе прохання. Я хочу побути з Артемом на одинці. Дозволиш?

- Безперечно, - потиснула плечима Черненко і покинула приятельку з братом.

Катя стиснула в долоні коханого амулет. Всі свої позитивні помисли, мрії, віру, надію та кохання, дівчина направила на нього.

- Прошу…Ти мусиш опритомніти…Я не втомлюсь тобі повторювати, що буття без тебе неможливе…Я відчуваю, як в кінчиках твої пальців б’ється моє серце...Вовік і всюди ми з тобою єдині…- дівчина вперто повторювала останні слова декілька разів.

Диво трапилося…Всі прибори почали видавати якісь підозрілі звуки. Це  насторожило дівчину. Вона стрімголов вибігла з палати, де сиділа Аня і та одразу ж зірвалася з місця, коли побачила нажахану Катю.

- Аню, швидко біжи по лікаря! - гукнула Катерина.

Дівчина забігла в сусіднє приміщення. Відтіля одразу вибігли лікар і медсестра. За декілька секунд вони вже зачиняли двері палати, де лежав Артем. Дівчат попросили почекати за дверима.