Розділ 20

У будинку Алексієнків не було нікого, окрім Каті. Вона милувалася собою в своїй спальні перед величезним свічадом. На ній ідеально сиділо біле плаття, про яке вона мріяла з дитинства. Її потривожив тільки скрипіт вхідних дверей.

- Матусю, я в своїй кімнаті! - вигукнула дівчина радісним голосом. - Правда, воно прекрасне? - захоплювалася вона, кружляючи по кімнаті.

- Я навіть не знаю, що прекрасніше: ти в сукні чи сама сукня, - сказав до болю відомий чоловічий голос.

Катерина миттєво загальмувала і моментально обернулася. Вона побачила перед собою Артема.

-  Що ти тут робиш? - запитала вона, коли підійшла до хлопця.

- Заїхав попрощатися, - невпевнено дав відвіт той.

- Попрощатися? – дівчина ніяково поглянула на Артема.

- Так. У тебе завтра весілля. Потім ти відлітаєш...- впівголоса сказав хлопець.

- Будеш мене відмовляти? – гірко всміхнулась Катерина.

- Хотів, але не буду, - похитав головою Черненко.

Він зробив декілька кроків уперед і впритул підступив до дівчини.

- Дякую. Ти сам розумієш, що так буде краще для нас обох, - говорила Катерина, тереблячи бісеринки на своїй сукні.

- Це ти так мислиш. На жаль, ти не можеш зрозуміти одного: його прізвище в паспорті не вб'є любов в твоєму серці до мене, - парубок поклав руки на плечі дівчини.

- Артеме, будь ласка. Не треба зараз роз'ятрювати рану в моїй душі, яку би я зараз викинула просто в море. Вона розривається від болю, - на очах дівчини з'явилися сльози.

- Катю, давай втечемо? Далеко-далеко. Від усіх. Нас ніхто і ніколи не найде. Давай? – Черненко подивився в очі нареченої.

Він взяв у свої долоні лагідне, тендітне личко Катерини. Артем приторкнувся своїми вустами до її чола.

- Ні, Артеме, ні. Це немислимо. Я все вирішила. Завтра у мене весілля. Нам потрібно забути все, що було між нами. Я виходжу заміж. І ти, будь ласка, не страждай. Мені буде ще гірше, якщо я довідаюся, що ти журишся через мене.

- Тобі потрібно готуватися. Я поїду. Побачимось завтра. Прощавай, - хлопець обернувся до виходу і хотів піти, але голос дівчини його застопорив.

- Стривай! - вона підлетіла до нього і міцно поцілувала. - Це тобі на вспомин. Я кохаю тебе, Артеме і завжди кохатиму, - прошепотіла вона.

Хлопець нічого не відповів, наостанок подивився на дівчину і зникнув. Катерина зі сльозами на очах скотилася по дверях.

Він не пам’ятає, як сів у машину, як за неймовірно короткий відрізок часу домчав до будинку, при цьому не порушивши правил і нікому не заподіявши шкоди, як дочекався ліфту, що довіз його на потрібний поверх.

Хлопець зайшов у квартиру, будучи геть-чисто відключеним від світу довкола. Артем потрапив у своєї домашню печеру, що не бачить сонця через штори, які він ніколи не розкривав. Тут владарювала безсмертна пітьма, безкрайній холод і порожнеча. Йому здавалося, що тепер це його в'язниця.

Зайшовши до себе в кімнату, він побачив безлад. Спорожнілі пляшки від дорогого алкоголю. За цей тиждень з них можна було зібрати цілий ящик. Розкидані папірці з віршами. З усієї люті він жбурнув у дзеркало порожньою пляшкою. Воно розлетілося на мізерні друзки, здавалося, що так само всередині в ту мить в нього розсипалося серце.

- Ні! Цього не може бути! Вона моя! - горлав сам собі хлопець.

Він почав знищувати все кругом себе. Усе падало на підлогу і хряскало об стіни зі страшенним грюкотом. Здавалося, що саме небо розбивалося об землю.

За кілька кілометрів від нього, Катерина волала від розпуки, лежачи на підлозі і б’ючись в істериці. У грудях бракувало повітря. Сльози градом лилися з її карих очей і не могли спинитися. Руки потягнулися до великої коробки, в якій лежала фата. Катя вхопила її і, не вагаючись, кинула до каміну. На очах фата перетворювалася в купку попелу.

Артем же, оглянувши те, що залишилося від його кімнати, зрозумів, що більше не може знаходитися тут і дихати цим повітрям вспоминів. Вхопивши ключі від автомобіля, Черненко покинув квартиру. Натиснувши на газ, хлопець вирушив до нічного клубу, де провів там ще одну ніч.

***

Наступного ранку Черненко розплющив очі і помітив, що над не стеля його квартири. Це не кімната в домівці батьків, Кості чи Микита. Також це не був особняк Каті. В голові стояв гул. Перед очима був туман. Хлопець зважився зайняти сидяче положення і втямив, що губить останню крихту свого здорового глузду. Це трапилося з ним уперше. Він прокинувся у невідомому місці, в незнайомому ліжку та ще й роздягненим.

- Господи! - простогнав Артем.

Він відчув себе розгубленим і вкрай розбитим. Ця ситуація його злостила і засмучувала одночасно.

- Ти вже прокинувся, зайчику? – Черненко почув дамський голос позаду себе.

Він повернувся і вгледів перед собою Наталку. Артем очікував побачити будь-кого, але не цю хвойду, що кроку йому не давала ступити.

- Що це за місце? Чому ми тут і як опинилися? Не хочу чути зайвих слів. Відповідай лаконічно і швидко, - серйозним тоном говорив той і заразом одягав на себе все, що вважав своїми речами.

- Ти кудись спішиш, мій їжачку? – Хмельовська все ж не поспішала давати відповіді.

- Я сказав негайно! – проричав той.

- Ми в мене дома. А опинилися тут з твоєї ініціативи.

- Що? – зойкнув той.

Наталка розповіла хлопцю, що вони побачилися в нічному клубі. Артем був геть розбитим і п’яним. А вона буцімто прийшла йому на допомогу і стала утішати. Вони танцювали, випивали, а потім той запропонував їм продовжити вечір в її домі. Ввіряти їй чи ні, Черненко не розумів. Чи обманювала вона, чи говорила істину – це вже було для нього не ваговитим. Грало роль лише те, що він зрадив Каті. Вперше за всі ці роки.

- Послухай, милий. Чому ти так нервуєшся? Ми ж з тобою така гарна пара. Я буду найкращою дружиною на світі, - пробувала задобрити Черненка Наталка.

- Ти що, останню клітину свого мікроскопічного мозку вчора пропила? Ми не пара!