Був сонячний червневий день. Природа готувалася до випробування тримісячною спекою. Але поки на вулиці ще віяло весняною прохолодою, люди, не замислюючись, вирішили провести свій суботній ранок на природі.
Молода пара йшла парком по довгій алеї. Катя на мить згадала, все, що було пов'язано з цим парком. Згадала, як гуляли з Артемом, сміялися із всього, що навколо могло подарувати їм посмішку, їли морозиво, раділи сонцю і дощу, грали у сніжки взимку, влаштовували собі обкидання осіннім листям... З цих спогадів її вивела найкраща подруга, яка йшла їм на зустріч. Білосніжне волосся Вероніки і літнє зелене платтячко розвіював легкий вітерець.
- О, подруго, давно тебе тут не бачила, - Ніка обійняла Катю і посміхнулася щирою і ніжною посмішкою, якою вона завжди всіх зачаровувала. Катя ж у ті дні була не така життєрадісна.
- Якби не Єгор, я б ...- хотіла договорити та, але побачила Артема на їх улюбленій лавочці.
Вони знову зустрілися поглядом. Йти в інший бік не було сенсу. Він би все рівно попрямував за ними. Катерина взяла Єгора за руку і разом з ним і подругою підійшли до Черненка. Юнак спокійно поглянув на них і робив вигляд, що не помічає задирливих поглядів Серебрянського.
- І де б ми ще всі зустрілись, якщо не тут? – захихотіла Яніцька. – Ти яким дивом тут впинився?
- Вирішив трохи прогулятися і пообідати, - промовив Черненко.
- Ми теж на обід зібрались. Але поки не знаю, де тут можна перекусити. Не став би ризикувати своїм здоров’ям, - дещо невдоволеним тоном відповів Єгор, оглядаючись навкруги.
- Тут смачно готують, - пробурчала Катерина і попрямувала до кафе, яке розмістилося в кінці алеї.
Друзі переглянулись між собою і пішли вслід за дівчиною. В кафе вони зайняли останній столик біля вікна. Це було улюблене місце Каті. Там вона зазвичай ховалась від юрби людей.
Коли замовлення вже було зроблено, незручне мовчання повисло між друзями. Першою вирішила перервати мовчанку Вероніка.
- Давно не бачила тебе у парку. Яким вітром тебе сюди закинуло? – поцікавилася Катерина у подруги.
- Я опинилася тут випадково. Зустрічалася з нашими у клубі.
- Тобі що, нема чим зайнятися, що ти уже з самого ранку у клубі відсиджуєшся? – засміявся Серебрянський.
- Та не в нічному ж! У спортивному. Там люди не п’ють, а спортом займаються!
- Тренажерний зал, чи що?
- Та ні! Катю, ти що Єгорові нічого не розповідала про своє дозвілля у молоді роки?
- А що тут розповідати?! Було та й загуло! – коротко відповіла дівчина.
- От і ні! Тепер ти від мене нікуди не дінешся! Давай, розповідай.
- Колись давно ми з друзями частенько проводили наші вечори не на дискотеках, а у спортклубі, де можна собі полоскотати нерви, споглядаючи, за тим, як здоровацькі молодики перетворюють один одного у фарш.
- О це так у тебе розваги були! – промовив Серебрянський. – Хоча, я теж частенько буваю в тому місці.
- Я не здивована цьому. Це ж через твоє захоплення боксом. Добре, що тобі вистачає розуму не виходити на ринг! - фиркнула вона і поправили волосся.
- Якби з'явився справжній суперник, то я б подумав, - Єгор зі жвавим інтересом зручніше вмостився на стільці і взяв до рук склянку апельсинового соку.
- Викинь це з своєї голови! - просичала дівчина.
- А суперник, у вигляді мене, влаштував би? - раптом запитав Артем. Після його слів настала мертва тиша.
Катерина поглянула на Черненка…І цей погляд говорив про спільний з Артемом спогад. Адже Черненко ще з підліткового віку займався боксом, а коли виріс, то відкрив для себе світ далеко не правильного виду спорту. Катерині це зовсім не подобалось і деякий час вона вмовляла його покинути це діло, бо нічим хорошим це ще не закінчувалось. Але Артем стояв на своєму. Йому подобалось виглядати героєм в очах коханої. Вона ж згодом зрозуміла, що має поруч людину, яку завжди хотіла бачити поряд із собою. Сильний, мужній, відважний…
Від нього шаленіли всі дівчата у клубі. Заради нього всі представниці жіночої половини людства і сходились. Вони мріяли про нього до одного вечора…Шість років тому Артем став чемпіоном року і в той доленосний вечір, коли про це оголосили. Катя зовсім розгублена і беззахисна пробиралася через натовп кремезних, спортивних молодиків, щоб чекати коханого біля роздягалки і привітати солодким поцілунком у солоні від поту і крові уста.
З того вечора у неї почався відлік її слави. Дівчата брали з неї приклад, а хлопці тільки те й могли, що поїдати її очима. Але пам’ятали про погрозу чемпіона: хтось підійде ближче, ніж на метр – залишиться інвалідом на все життя. Відтоді життя Каті почало змінюватися і, до того ж, в кращу сторону.
- Цілком, - нарешті заговорив Серебрянський. Зробити ковток його улюбленого соку так і не вдалося, бо запитання Артема загнало його в кут.
- Завтра на тому ж місці? - хитро посміхнувся хлопець.
- У той же час, - таким же тоном відповів Єгор.
- Гей, стоп! Ви що з глузду з'їхали? - перша вибухнула гнівом Катя.
- Дійсно, це ж дурість, - підтримала блондинка. Вона вже пошкодувала про те, що сказала про це.
- Ну, Катрусю, кохана, заспокойся, - Єгор хотів обійняти Катю, але та вирвалася і підскочила з місця.
- Ні, ну ви обоє при своєму розумі? – голос дівчини зривався на крик.
- Катю, не хвилюйся ти так. Це ж просто розвага, - намагався заспокоїти її Єгор.
- Розвага? З синцями? Тільки через мій труп! – просичала та.
- Ну, Катю! - Єгор посміхнувся героїні.
- Добре. Я все рівно не в змозі вас зупинити. Зателефонуєте мені після цієї вакханалії і скажете, хто переміг, - героїня підняла руки, ніби показує, що вона тут безсила.
- Тобто, ти не підеш зі мною? – насупився Серебрянський.
- Ні, звичайно! - фиркнула та.
- Катю, я хочу, щоб ти була поруч зі мною. У мене буде стимул боротися.
- Але, Єгор...- знітилась Алексієнко.
- Я наполягаю, - обірвав невпевненість коханої власник агентства.
#10004 в Любовні романи
#3918 в Сучасний любовний роман
#2442 в Молодіжна проза
Відредаговано: 30.01.2021