Розділ 7

Літнє сонце потроху пливло за горизонт, прохолодний вітер розвіював волосся Каті, яка стояла в обіймах Єгора на веранді. Вони чекали появи гостей, яких мусили приймати тільки через ввічливість. Для прийому гостей Катя обрала білу кофту з фатином і кружевом та спідницю кольору айворі. Єгор же був одягнутий по-домашньому, але зі смаком: у білу футболку з коричневим кардиганом і чорні джинси. 

Коли відчинилися ворота, в’їхав  автомобіль представницького класу. З нього першим вийшов Артем, навіть не глянувши на господарів, відразу відправився відчиняти двері з іншого боку. Звідти вийшла особа, яку не надто хотіла бачити Катя. Наталка поправила свою ефектну сукню-бюстьє зі шнурівками сірого кольору і рушила до гостей разом із Артемом, що мав привабливий вигляд у білій кофті і синіх джинсах.

Хоч Катерина і робила вигляд, що почуття до нього охололи, але в серці ще палахкотів вогник любові. Саме це полум'я змушувало ненавидіти. Відчувати ненависть до кожної живої особи чоловічого роду, яка могла дихати поруч із ним.

- Поводься, будь ласка, гостинно, - прошепотів Серебрянський прямо у вухо коханій, яка вже напружилась від вигляду парочки, яка прямувала до них міцно тримаючись за руки.

- Докладу максимум зусиль, - посміхнулася фальсифікованою посмішкою героїня і перевела погляд на пару, яка підіймалася по сходах до веранди Серебрянського. - Раді приймати вас у нашому домі, - дівчина миттєво змінила вираз обличчя з напруженого на бадьорий.

- Ласкаво просимо! - Єгор відчинив двері усередину, щоб дати можливість гостям пройти до середини.

- Нам уже тут подобається, правда Артеме? - защебетала блондинка.

- Так, подвір’я вразило одразу. Не можу уявити, що за розкіш і масштаби чекають нас у будинку, - промовив Артем.

Опісля невеликої екскурсії по котеджу, молоді люди усілися за стіл і заходилися вечеряти. Оселя здавалася Артемові трохи крижаною для сонячної душі коханої. Все було у стриманому і холодному стилі. У жоден куточок будинку не потрапляло світло.

Компанія всілась вечеряти на кухні за невеликим столиком. Катерина знову опинилася напроти Артема, і це не давало їй можливості безбоязно піднімати очі і дивитися вперед.

Наталка поцікавилася, чи вони не змусили господарів дому хвилюватися через їхнє запізнення. Артем вводив нову менеджерку компанії у курс справ, а потім відвіз її додому, щоб та підготувалася до вечері.

Катя нервово кашлянула і це слугувало сигналом для того, щоб Єгор перевів розмову в інше русло. Господар будинку вловив суть і спитав у гостей, чи сподобався їм вчорашній показ.

- Я люблю брендові речі, але не бачу підстав тратити час на те, щоб дивитись як ціла купа дівчат проходить по подіуму із кам’яним обличчям, - висловила свою точку зору Наталка.

- Не всім дано бачити прекрасне, - гордовито підняла голову Катерина і зі зневагою зирнула на супутницю Черненка, якій ковток червоного сухого вина став кісткою посеред горла.

- Катя має на увазі, що ви представляєте той тип професій, який працює з купою папірців і цифрами, яких є до безкінечності. А ми стараємось робити цей світ кращим і яскравішим, - пояснив слова коханої Єгор.

- Ваше життя – це шоу, - скептично відрізав Черненко.

Він був малослівним і холоднокровним протягом цілого вечора. Катю підмінили. В цьому він навіть не сумнівався. Дівчина дивилася на них колючим поглядом. Посміхалася лише тому, що мала показувати гостинність і те, що Артем став їй байдужим. Фальш…вона задихалася від неї, як і він. Все це вони робили, бо були змушені доводити те, що не відчувають нічого одне до одного.

- Краще радіти такому життю, ніж чекати, поки вистава закінчиться і знову очікувати свята, - відповіла Алексієнко, не підводячи погляду.

- Не зважайте. У Каті сьогодні просто немає настрою, - посміхнувся Єгор.

Від незручного становища Алексієнко врятував дзвінок телефону.

- Я відійду на хвильку, - дівчина піднялась з місця і підійшла до барної стійки, де і лежав гаджет. Катя підняла слухавку. – Я порозмовляю з Анею і повернусь.

- Звісно, кохана, - відповів Єгор і провів дівчину поглядом до веранди.

Наталка і Єгор знайшли спільну мову. Вони безугавно перебігали з однієї теми на іншу. Дочекавшись моменту, коли вони обоє відійшли на кухню, Артем непомітно покинув вітальню і рушив на веранду. Там він застав Катю. Вона лише поглянула на нього краєм ока і знову подивилась удалечінь.

- Як справи у Ані? – спитав хлопець. Це було безглузде запитання, але почати розмову потрібно було, хоча б з чогось.

- Це ти питаєш у мене, як справи у твоєї сестри? – Катерина насмішкувато звела брови. Саме в тоні, в якому чуються насмішки, вона і планує розмовляти.

- Ти ж тільки що розмовляла з нею, а я ніяк не можу знайти хвилини поговорити з нею, - юнак заклав руки за плечі і почав поволі підходити до напруженої Катерини.

- Звісно ж! Ти тепер маєш цілу купу обов’язків. А найголовніший – це оберігати свій скарб від найменших подувів вітру, - пестливим, але гострим голосом проговорила дівчина.  

- І коли ж ти перестанеш мене ревнувати? – всміхнувся Черненко.

- Тебе? Ревнувати? Повір, у мене аж ніяк немає часу на цю абсурдну річ, тим більше вона стосується тебе. Є якісь до мене запитання? Якщо ні, то мені час іти. Я маю приготувати каву для твого золотка.

- Невже ти нічого не хочеш мені сказати? – спитав юнак, дивлячись прямо у очі героїні.

- Мені, окрім слів «Я тебе ненавиджу», сказати більше немає чого.

- А мені здається, що якраз таки навпаки. Ти кохаєш мене, - уже впевненішим тоном заговорив хлопець. 

- У мене до тебе не має більше жодних почуттів, – просичала та.

- Перестань брехати, хоч сама собі! Бути чесною всьому і зі всіма, хіба не про це ти завжди говорила?

-  Артеме, годі! Ми не зможемо бути разом, і ти про це прекрасно знаєш. Ти постійно шукаєш привід побачити мене. Я втомилась тікати від тебе.