Розділ 6

Київ…

Такого свята в агентстві ще не було ніколи. Показ пройшов на найвищому  рівні. А відкривала його сама Катерина Алексієнко. Це стало для нею великою честю. Звісно, вона виходила на подіум, але не з’являлась на ньому перша. Героїня йшла рівно, граціозною ходою. Від неї віяло впевненістю. Але вона зникала, коли дівчина краєм ока поглянула в зал. В першому ряді сидів він. Та ще й і не один.

Єгор не міг не помітити цих іскор між нею і тим хлопцем, що сидів по інший бік подіуму. Для нього він залишався незнайомцем. Особисто вони знайомі не були. Але кожний з них відчував ненависть до ім’я суперника. Катя не хотіла розповідати про приїзд колишнього і болісного кохання. Серебрянський цікавився почуттями коханої, але не змушував про це розповідати. Її душевний спокій був для нього на першому місці.

«Коли я їхав вона була іншою. Катя була дитиною. Милою дівчинкою, яка всі вечори проводила з книгами і мелодрамами. Вона ніколи не прагнула бути відомою. Трималася подалі від світського товариства. Та й характер був інший. А зараз? Хто переді мною? Її вже не можна назвати «сірою мишкою». Вона молода, красива, успішна. Її ім'я у всіх на слуху. Вона перша на червоних доріжках. Її поважають, бояться, але в той же час люблять», - про це думав Артем, коли Катя йшла по подіуму.

Усі гості чоловічої статі, які підходили до Катерини, одразу ж схиляли голову, підносили руку дівчини до своїх вуст і цілували. В той момент вони думали, що цілують справжнє божество. Для всіх них вона здавалася якоюсь недосяжною зіркою. Багато хто порівнював її з неприступною фортецею. Такою вона і була…Катерина не підпускала до себе ближче. Всіх тримала на відстані. Вона ввічливо протягувала руки і бажала приємного вечора. Жінки поїдали поглядом її красу і навіть заздрили тому, як вона сьогодні сяє.

Артем бачив як високо піднялася його Катруся...На всіх вона дивилася спокійним і дещо насмішкуватим поглядом. Всі в її очах виглядали маленькими, нікчемними ляльками, якими вона маніпулює за допомогою своєї вишуканості і елегантності.

Після показу розпочався пишний банкет. Катя і Єгор весь час проводили з іноземними гостями, розриваючись між ними. Запитання типу: «Ви часом не подружжя?», «Чи давно ви зустрічаєтесь?» просто доводили Артема до божевілля. Катя продовжувала робити вигляд, що не помічає його і незнайомку. Дівчина сама не розуміла, чому її так дратує присутність цієї блондинки поряд з хлопцем, який їй давно немилий.

- Єгоре Олексійовичу, гості уже розходяться, - повідомила помічниця Серебрянського, коли підійшла до шефа і його дівчини.

- Дякую, що повідомила. Катю, зачекай хвильку. Я попрощаюсь із гостями і повернусь, - хлопець поцілував дівчину у щоку і попрямував до виходу.

«Настав час позбутися і ще однієї гості», - подумала дівчина і поглянула в сторону блондинки, яка спілкувалася із іншими відвідувачками заходу.

Вхопивши келих шампанського зі столу з напитками різних видів, Алексієнко склала свій маршрут прямісінько до дівчини.

Вона, ніби ненароком, зачепила її і, як наслідок, весь напиток розлився прямісінько на сукню її нової співробітниці, з якою доведеться працювати в одній компанії її батьків на прохання Артема. Оскільки Наталка здобула вищу освіту за кордоном і теж має чималий досвід роботи у компаніях різних типів.

- Боже, яка ж я неуважна! Прошу, пробачте мені! – одразу почала вибачатися Катерина. Проте не дуже хотіла цього робити. Але манери і етикет взяли верх над емоціями.

- Мені здається, що це моя вина. Я не мала стояти на проході, - промовила гостя і швидко побігла до вбиральні.

На порозі вона зіткнулась з Артемом. Він був свідком того, що відбулося. На його обличчі вперше з’явилась легка посмішка.

«Ти ревнуєш, ластівко!», - подумав він і поглянув на Катю.

Дівчина також посміхнулась, але не тією посмішкою, з якої все починалось п’ять років. Цього разу цей порух губ не віщував нічого доброго. Вони ніби говорили про те, що це був не спалах ревності, а звичайнісінька емоція, яка просто вирвалася на волю.

- Катю, ти що геть збожеволіла? – дівчина відчула, як хтось смикнув її за руку. Вона повернула голову і побачила поряд Єгора. Він був спантеличеним і розгніваним одночасно.

- Це сталось ненароком, - одразу ж почала виправдовуватись модель.

- Нам треба поговорити, - прошепотів хлопець і потягнув дівчину до виходу.

Через хвилину пара опинилась в кабінеті Серебрянського, якими він доволі таки голосно грюкнув. Емоції таки валилися з його розлючених очей. Від гніву він ледь стримував голос, щоб не закричати.

- Що це тільки що було? – просичав хлопець.

- Я уже тобі сказала, що я випадково з нею зіштовхнулась, - повторювала та.

- Випадково? Чомусь я так не думаю, - підвищив тон. Але одразу зітхнув. Він розумів, що не варто підіймати галас в такому місці.  – Це він? Це Артем? Це через нього ти уже тиждень, як на голках сидиш? – хлопець вказував рукою на двері, за якими, начебто, мав стояти винуватець сьогоднішнього резонансу.

- Так, Єгоре. Він повернувся - і я втратила рівновагу. В мене постійно якесь таке відчуття, що передати словами я просто не можу. Від однієї думки про те, що він знову тут – мене кидає в холод, - прошепотіла Алексієнко і перевела погляд на свої руки. Вона відчувала як по її шкірі ще досі бігали мурахи чи то від холоду, чи то від пережитого жаху.  

- Чому він повернувся? – серйозним тоном спитав той.

- Артема викликали сюди батьки, щоб він допомагав їм на фірмі, - притишено дала відповідь дівчина.

- Тобто, тепер ви ще й працюватимете разом? – аж ніяк не заспокоївшись, підвищував тон Єгор.

- Так. Ти б знав як я цього не хочу. Але я змушена. Ти сам розумієш, що для батьків це дуже важливо, - Катя відійшла від столу, до якого спиралася і зробила два кроки до Єгора.

- Мені здається, що це моя вина. Я не мала стояти на проході, - промовила гостя і швидко побігла до вбиральні.