Розділ 6

Київ…

Такого свята в агентстві ще не було ніколи. Показ пройшов на найвищому  рівні. А відкривала його сама Катерина Алексієнко. Це стало для нею великою честю. Звісно, вона виходила на подіум, але не з’являлась на ньому перша. Героїня йшла рівно, граціозною ходою. Від неї віяло впевненістю і елегантністю. Її вбрання, розроблене для цього заходу, безперечно, підкреслювало її природну красу та витонченість. Легкий шлейф, який тягнувся за нею, був сповнений ліній, що перетиналися в танцювальному русі, майже як у балерини. З її кожним кроком публіка захоплено аплодувала, а очі чоловіків слідкували за кожним її рухом.

Катерина була не тільки красивою, а й неймовірно талановитою моделлю. Вона, здавалось, могла втілити будь-який образ, і кожен раз, коли вона ступала на подіум, вражала новою гранню своєї індивідуальності. Від її виступу не відводили поглядів, адже вона з легкістю вела себе серед світла софітів, ніби це була її стихія.

Але вся впевненість зникала, коли дівчина краєм ока поглянула в зал. В першому ряді сидів він. Та ще й і не один.

Єгор не міг не помітити цих іскор між нею і тим хлопцем, що сидів по інший бік подіуму. Для нього він залишався незнайомцем. Особисто вони знайомі не були. Але кожний з них відчував ненависть до ім’я суперника. Катя не хотіла розповідати про приїзд колишнього і болісного кохання. Серебрянський цікавився почуттями коханої, але не змушував про це розповідати. Її душевний спокій був для нього на першому місці.

«Коли я їхав вона була іншою. Катя була дитиною. Милою дівчинкою, яка всі вечори проводила з книгами і мелодрамами. Вона ніколи не прагнула бути відомою. Трималася подалі від світського товариства. Та й характер був інший. А зараз? Хто переді мною? Її вже не можна назвати «сірою мишкою». Вона молода, красива, успішна. Її ім'я у всіх на слуху. Вона перша на червоних доріжках. Її поважають, бояться, але в той же час люблять», - про це думав Артем, коли Катя йшла по подіуму.

Усі гості чоловічої статі, які підходили до Катерини, одразу ж схиляли голову, підносили руку дівчини до своїх вуст і цілували. В той момент вони думали, що цілують справжнє божество. Для всіх них вона здавалася якоюсь недосяжною зіркою. Багато хто порівнював її з неприступною фортецею. Такою вона і була…Катерина не підпускала до себе ближче. Всіх тримала на відстані. Вона ввічливо протягувала руки і бажала приємного вечора. Жінки поїдали поглядом її красу і навіть заздрили тому, як вона сьогодні сяє.

Її вигляд справді був вражаючим. Катерина, мов небесна зірка, виблискувала серед усіх гостей. Вона була одягнена в елегантну сукню темного кольору, яка підкреслювала її витончену фігуру. На її обличчі була легка усмішка, яку можна було сприйняти як вияв доброти, але вона залишала відчуття недосяжності.

Серед гостей, які обступили її, кожен намагався отримати хоч кілька слів від цієї неземної красуні. Чоловіки були готові виконувати будь-які її бажання, а жінки – захоплювались її виглядом, але й не приховували заздрощів. Катерина завжди вміла тримати дистанцію, навіть коли її оточували. Вона знала свою цінність і завжди виступала в ролі тієї, яку не можна досягти. Тому навіть в такому святковому оточенні вона залишалася своєю, не дозволяючи нікому насправді наблизитись.

Артем бачив як високо піднялася його Катруся...На всіх вона дивилася спокійним і дещо насмішкуватим поглядом. Всі в її очах виглядали маленькими, нікчемними ляльками, якими вона маніпулює за допомогою своєї вишуканості і елегантності.

Вона була в центрі уваги, незалежно від того, чи звертали на неї погляди через її красу, чи через її могутність і становище в суспільстві. Це підкорення світу навколо неї було частиною її сутності, а її спокійна самовпевненість все більше ставала невід’ємною частиною її образу.

Артем захоплювався цією впевненістю, але водночас відчував, що вона повільно розриває дистанцію між ними. Хоча він любив її всю, її силу, її незалежність, інколи його переслідувало відчуття, що вона стала занадто недосяжною, занадто самодостатньою.

Тим не менше, він не міг би інакше – її сила була його захопленням. І хоч Катерина завжди залишалася на своєму п’єдесталі, Артем вірив, що в ньому є щось таке, що дозволяє їй довіряти йому більше, ніж іншим.

Після показу розпочався пишний банкет. Катя і Єгор весь час проводили з іноземними гостями, розриваючись між ними. Запитання типу: «Ви часом не подружжя?», «Чи давно ви зустрічаєтесь?» просто доводили Артема до божевілля. Катя продовжувала робити вигляд, що не помічає його і незнайомку. Дівчина сама не розуміла, чому її так дратує присутність цієї блондинки поряд з хлопцем, який їй давно немилий.

Артем уважно спостерігав за Катериною, яка намагалась зберігати спокій, навіть коли запитання ставали все більш нав'язливими. Його нервувала сама ситуація: вони були на важливому заході, а тут ці безглузді питання, що викликали у нього невдоволення. Хоча він намагався не видавати своїх почуттів, він не міг не помітити, як напружена атмосфера між ними ставала дедалі відчутнішою.

Катя, між тим, виглядала зовсім іншою – байдужою до того, що відбувалося навколо, але при цьому її очі часто мимоволі шукали Артема серед гостей. Вона відчувала, як серце б’ється швидше при кожному його погляді на ту блондику, навіть якщо вона намагалась не звертати на це увагу.

Здавалося, цей вечір розділяв їх ще більше. Артем був переконаний, що їй не байдуже, хоча вона і намагалася заперечувати це, прикриваючись безтурботністю та ігноруючи те, що було очевидно.

- Єгоре Олексійовичу, гості уже розходяться, - повідомила помічниця Серебрянського, коли підійшла до шефа і його дівчини.

- Дякую, що повідомила. Катю, зачекай хвильку. Я попрощаюсь із гостями і повернусь, - хлопець поцілував дівчину у щоку і попрямував до виходу.

«Настав час позбутися і ще однієї гості», - подумала дівчина і поглянула в сторону блондинки, яка спілкувалася із іншими відвідувачками заходу.

Вхопивши келих шампанського зі столу з напитками різних видів, Алексієнко склала свій маршрут прямісінько до дівчини.