Розділ 2

                                                     Розділ 2

Після останньої пари Катерина вибігла з університету і зупинила таксі, яке проїжджало поруч. Дорогою на Печерськ, Катя роздумувала над тим, як їй правильно повідомити новину. Вона до сих пір не розуміла: чи сумувати їй від без виході, чи тішитись. Затор примушував її думати про це. Але час змилувався і не дав можливості Каті довго себе нервувати.

Дівчина вийшла біля знайомої багатоповерхівки і зайшла в теплий, ще не зіпсований новий під’їзд. Зайшовши в ліфт, героїня натиснула кнопку «10», і через секунду двері зачинилися. Не пройшло і двох хвилин, як двері знову роз’їхались, і дівчина підійшла до знайомої квартири. Пролунав дзвінок у квартирі Артема, і він миттю відчинив двері.

- А ось і моя дівчинка! – посміхнувся той і дав можливість дівчині увійти всередину.

Катерина зайшла до нової квартири свого коханого. Тут вже літав затишок. Адже саме її бурхлива уява розставляла тут меблі, вішала картини на стіни та підбирала інші частинки декору, щоб зробити цей куточок їхнім маленьким раєм на Землі.

- У вітальні тебе уже чекають чай і тістечка, - крикнув хлопець із зали.

- Чай вип’ю із задоволенням, а от від солодкого я відмовлюсь, - відповіла сумним голосом Катерина і попрямувала до вітальні.

- Ти? Від солодощів? Мені здається, що ти скоріше від косметики відмовишся, ніж від тістечок, - глузливо зауважив Артем.

- Я на новій дієті, милий, - промовила та, коли зайшла до кімнати.

- Забудь ти уже про них! Я любитиму тебе будь-якою, - прошепотів він і дозволив дівчині сісти йому на коліна.

- Не заговорюй мені зуби, Черненко! Що ти уже накоїв? – та скептично поглянула на хлопця.

- Нічого…Точніше…Я маю тобі дещо сказати, - ніяково запнувся той і почав гратися волоссям коханої.

- Кажи, - мимохіть байдуже кинула та.

- Я одружуюсь, - говорив хлопець, тим часом, ховаючи очі від безвиході.

- Це жарт? – спитала дівчина через секунду після почутих слів. Голос в той момент був дещо істеричним.

- Ні. Я завтра увечері вилітаю до Штатів. Там мене чекає наречена, - стиха відповів Черненко.  

В ту хвилину їй здалось, що весь світ розбився на друзки. Тиша в кімнаті була схожу на ту, яка наступає після останнього пострілу, коли приречений впав мертвим на полі бою. Куля потрапила прямо в серце.

- Наречена, - гірко посміхнулась дівчина і встала з колін хлопця.

- Катю, не подумай нічого поганого. Це була ідея батька одружити мене з дівчиною, батьки якої в Нью-Йорку мають величезну компанію. Це такий собі шлюб за розрахунком. Мені не залишили вибору. Я до останнього був проти цього, - хлопець намагався наводити всі можливі аргументи, тільки щоб кохана йому повірила.

- Якби ти дійсно цього не хотів, то втік би разом зі мною! – почала серйозним тоном вона.

- Батьки не допустили б цього. І нам би це було не вигідно. Вони залишили б нас без копійчини, - зірвався з крісла той, легко скрикуючи.

- Колись ти казав, що гроші ніщо для тебе. А тут запахло новим життям, красунею і розкішшю, так?  - все ще істеричний голос зривався на крик.

- Катю, прошу! – вмить благаюче крикнув той.

- Значить, ми бачимось сьогодні востаннє, - промовила дівчина і хотіла вийти з кімнати, але Артем не дав їй цього зробити, ставши на порозі.

- Ти ж теж хотіла мені щось сказати.

Катя поглянула на хлопця, опустила очі в підлогу і підійшла до вікна.

- Я вагітна, Артеме, - стримуючи сльози, промовила Катерина.

В кімнату знову влетіла тиша. Хлопець поглянув на дівчину і теж опустив очі.

- Ти, напевно, розумієш, що я не зможу жити на дві сім`ї? – з гіркотою в голосі відповів він.

- Так, я не повна дурепа. Нею я була, коли вирішила тобі повірити і покохати, - розлючено пирхнула вона.

- Це моя провина, - Черненко підійшов до тумбочки. Звідти він дістав декілька купюр іноземної валюти і протягнув дівчині. – Навіть якби і не моє одруження, то я б все рівно не зміг прийняти дитину. Я не готовий до цього.

- Мені нічого від тебе не треба, - просичала Катя і пішла прямісінько до виходу. Проте раптово зупинилась і повернулась до хлопця. – Бажаю любові і багато дітей. Передай цей браслет своїй наречені, - дівчина одним порухом руки скинула прикрасу і кинула на скляний столик…

Хлопець,  почув, як  грюкнули броньовані двері. Він перевів погляд на покинутий браслет. Йому здавалося, що навіть срібне серце розсипалось від болю, якого він заподіяв справжньому серцю його коханої.

***   

Наступного дня Катерина не прийшла на заняття і через це Яніцька не змогла знайти собі місця від занепокоєння. Адже за всю історію їхньої дружби таке трапилося вперше. Катя ніколи не прогулювала пари, а якщо і не приходила, то тільки через хворобу. Ще більше її дивувало те, що вона не відповідала на дзвінки її та Артема.  Одразу після закінченню пар, Вероніка відправилась у гості до подруги.

- Алексієнко, ти що безсмертна? – крикнула білявка, як тільки їй відчинила двері подруга в розтягнутому уже далеко не білому спортивному костюмі.

- І тобі привіт, - без емоцій промовила дівчина і відійшла з порогу.

- Так, і що на цей раз? – спитала з насмішкою подруга, коли поглянула на заплакані очі Каті і скинула кашемірове пальто в клітинку сірого кольору вільного крою.

- Ми розійшлись з Артемом, - говорила руса, піднімаючись сходами разом з Веронікою до своєї кімнати.

- Що? – завмерла Яніцька.

Її подруга часто сварилася з хлопцем. Бували вечори, коли Катя тікала від батьків і всі вечори плакала у кімнаті Яніцької. Ображалися один на одного вони не довго, бо вчасно могли зрозуміти, що причина їхніх непорозумінь – звичайнісінька дрібниця. Але слова подруги подібного змісту Вероніка чула вперше, тому це її не на жарт схвилювало.

- У нього наречена в Штатах, - відповіла Катя.

Вона впала на ліжко і почала розглядати стелю, яка зовсім не змінилася за цілу ніч. Адже вона цієї ночі не зімкнула очей навіть на хвилину.