Глава 10

ДАН

Ми довго стоїмо з Ліліт на балконі. Я божеволію від того, що вона погодилася. Для мене це нереальне щастя. Я знав її давно, а от вона тільки сьогодні побачила мене, але відчула мене, як саму себе.

Я нереально щасливий, тому коли ми повернулися у зал, я одразу оголосив про наші з Ліліт заручини. Нас вітали всі. Господар замку заздрив мені білою заздрістю, бо свою пару вже шукає роками, та все ніяк не може знайти.

Нас з моєю чарівною нареченою вітали наші друзі і щиро раділи за нас. Бен та Роджер на заздрощах повідомили, що їхні освідчення теж не за горами. Та я знаю, що товариші щиро радіють за мене.

Ми з Ліліт не пропустили жодного танцю, веселилися, розважалися і почувалися до запамороки щасливими. Вона навіть кілька разів телефонувала у кафе, та там все добре. Усі місця зайняті, розваги йдуть по повній програмі, тільки черга за гарбузовим лате, його не встигають готувати.

Після третіх півнів ми відправилися додому.

Спочатку розвезли моїх товаришів з дівчатами, і доки Ліліт дрімала в мене на плечі, я повіз її до свого маєтку. Можливо, вона на ранок буде обурюватися, але від сьогоднішньої ночі її дім тут.

Остання жовтнева ніч стала доленосною для нас обох.

Коли машина зупинилася у дворі, я дивлюся на свою сплячу красуню, яка продовжує спати на моєму плечі. При тім, що вона відьма, для мене вона милий янгол.

Не хочу її будити, тому, підхопивши красуню на руки, несу до будинку.

Входжу у свою спальню і, вклавши свою наречену на ліжко, присідаю поруч, дивлюся, як вона спить.

Я ж заснути не можу. Знімаю піджак і, розстібнувши верхні ґудзики сорочки, милуюся Ліліт. Хай вона спить, а я стерегтиму її сон, бо тепер вона — це найцінніший скарб у моєму житті.

Доки ніч огортала нас тишею, я знав — її доля вплелася в мою. І ніщо у світі не зможе розлучити нас.