Глава 8

ЛІЛІТ

Подруги миттєво погодилися на таку пропозицію. Я домовилася з адміністратором кафе та його помічником, що якщо виникнуть якісь питання, аби зателефонували мені.

І вже через кілька хвилин ми вклали до розкішного авто Дана свої мітли, і з трепетом та солодкими передчуттями рушили на бал.

Машина переповнена, тож довелося сидіти поруч з Даном на передньому сидінні. Він обіймає мене, а я млію від цих вимушених обіймів. Цей чоловік одразу запав мені в душу. Щось у ньому є таке рідне та своє, що душа одразу прикипіла до нього. Здогадуюся, що він має особливу темну душу, і від цього адреналін у крові лише росте.

За якихось кілька хвилин ми дісталися до замку примар. Вийшовши з авто, йдемо по парах до величного замку, який сьогодні сяє вогнями та прикрашений моторошною атрибутикою.

В палац нас з низьким поклоном пропускають жахливі зелені зомбі. Трохи лячно, але заодно до біса цікаво.

В бальній залі яблуку ніде впасти: кого і чого тут тільки нема — і потворні химери, і смерть, і чорти, і відьми з відьмаками, вовкулаки, перевертні, дракони. Здається, всі, хто існують у зачарованому світі магії, всі веселяться тут.

Відчуваю, як Дан міцніше стискає мою руку і, нахилившись, шепоче:

— Моя чарівна, не хочу тебе лякати, але тут тобі краще триматися поруч зі мною. Аби ніякий зомбі не вкрав тебе собі...

Мені трохи лячно від цього попередження. Заглядаю в чорні очі чоловіка й питаю:

— Невже ти віддаси мене так просто?

В цю ж мить обійми Дана стають міцнішими, а він зірвано на вушко шепоче:

— Нікому та нізащо не віддам тебе. Ти тільки моя.

Мені до божевілля подобається така власність цього чоловіка. Тому, глузуючи, перепитую:

— Невже твоя? Відколи?

— Від нині і навіки, — цілком серйозно запевняє Дан.

Кліпнувши, заглядаю у надто серйозні очі чоловіка. Але в них ні тіні натяку на жарт. Не схоже, що він жартує.

— Чи може ти, чарівна моя, проти?

Зволожую вуста і рівними губами запитую:

— Як це розуміти?

— Ходімо на балкон, серденько, — хрипко просить Дан і, взявши мене за руку, веде через розкішну залу.

Я шалено хвилююся, на такий поворот подій не очікувала. Знаю, що в цьому замку часто роблять освідчення — не тільки жителі чарівного світу, а й прості смертні.

Я на емоціях, щось мені лячно, та так трепетно водночас.