Глава 5

ЛІЛІТ

Вибігши на задній двір, жахаюся. Посеред двору палає полум’я, а мої відьмочки стараються загасити його за допомогою магії, але цим лише ще більше роздмухують вогонь. У мене одразу починається паніка, бо пожежа лише посилюється, і стовп вогню збільшується. Розумію, що навіть я тут зарадити нічим не зможу. Кидаюся в зал до того незнайомця. Не знаю, чи він теж чимось допоможе, але маю на це слабку надію.

Зупинившись біля столика, вся тремчу й зірваним голосом звертаюся до чоловіка. — Допоможіть, будь ласка!

— Що трапилося? — напружено цікавиться він.

— Ходіть зі мною, але швидко, благаю! — нічого не пояснюючи, прошу.

Чоловіки підіймаються, а я тим часом кидаюся до виходу на задній двір.

— А це що за пекельна кухня? — цікавиться котрийсь з чоловіків.

— Це ми хотіли облаштувати відпочинкову зону зі столиками, але у нас не вийшло...

— Ліліт, забирайте подруг, — наказує незнайомець, — і чекайте нас у кафе.

Кличу дівчат. Вони налякані, а я ще більше. Боюся, аби місцеві не побачили пожежі і не викликали пожежну. А ще більше боюся, аби вогонь не перекинувся на кафе.

— Ліліт, — що тепер буде? — налякано питає Мілена.

— Ми не хотіли, — і собі винувато озивається Віола.

— Ви знову закляття переплутали?! — невдоволено гримаю я. — Коли ви вже їх вивчите напам’ять? Ви мали допомогти, а влаштували фаєр-шоу. Залишається вірити, що ці паничі з магією на ти, бо інакше нас не врятує ніщо.

Йдемо до свого столика в кафе. Я страшенно нервую. Боюся, хвилююся і не можу з собою нічого вдіяти.