Глава 2

ДАН.

Оглядаю себе в дзеркалі. Трохи накладеного макіяжу — і я схожий на графа Дракулу. Хоч таким є насправді. Сьогодні — найтаємніша ніч року, тому я зібрався у кафе з такою ж назвою. Я багато чув про цей заклад. Мої друзі — вовкулака Бен та вампір Роджер — уже були там. Кажуть, що господиня VIP-гостям готує відмінний гарбузовий лате, який за вмістом нічим не поступається крові. А для нас, істот світу темних, — це на вагу золота. Кілька віків тому нам було заборонено пити справжню кров, і з того часу відьми, чаклуни та алхіміки шукають ідеальний рецепт, який би замінив її.

Мої друзяки переконують мене в тому, що гарбузовий напій юної відьми Ліліт — просто бомба. Я вже перепробував чимало всілякої гидоти, тож нічого не втрачу, якщо ще спробую цей лате. А ще хлопці підколюють мене. Кажуть, що юна Ліліт дуже вродлива і обов’язково сподобається мені, бо вони вже пригледілися до її подруг. Незграбна та кумедна Мілена припала до душі Бену, а гордовита та самовпевнена Віола захопила серце Роджера.

Пшикаю приворотне зілля на себе і покидаю свої покої. Ще не знаю, як складеться сьогоднішня ніч, але вона сповнена магії, тому плекаю надію, що повернуся додому не один. Я вже пів століття самотній — набридло. Хочеться ніжності, любові та рідної душі поруч.

Спустившись у вітальню, я приємно здивований — на мене вже чекає Бен. Тепер ще потрібно дочекатися Роджера — й можемо вирушати. Вітаюся з товаришем рукопотисканням й з інтригою питаю:

— Ну що, які передчуття?

— Ніяких, — сумно зітхає вовкулака. — Коли я йшов, моя бабуся казала, що сьогодні нам буде весело, а ще казала, що цієї ночі ми будемо позбавлені всіляких передчуттів, бо так було завжди.

— От зараза, — фиркаю. — А я-то думаю, чому останньої жовтневої ночі почуваюся простим смертним.

— Не кіпішуй, — посміхається Бен, сяйнувши іклами. — Так навіть цікавіше.

Окидаю товариша поглядом — він сьогодні має гарний вигляд. Чорний костюм із вставками червоного додає йому елегантності та бісової привабливості. Тут не те, що відьма невстоїть — тут навіть найсильніша чаклунка підкориться його чарам.

Видихаю і на слова Бена кидаю:

— Не знаю, чи так цікавіше, але я чомусь диявольськи хвилююся. Аж кров у венах кипить. Ще трохи — і з очей іскри посипляться.

Бен регоче, відкинувшись на спинку дивана:

— Іскри з очей в нього посипляться! В мене, он, скоро шкіра лусне, і навволю вирветься моя справжня сутність.

Мене аж пересмикнуло — мені здалося, що на мить я став справжнім Дракулою, втративши людську подобу. Емоції справді на межі.

Раптом із гуркотом відчиняються вхідні двері, і в будинок ввалюється наш вампір Роджер. Він уже не має людської подоби. Під очима синяки, лице перекошене. Він падає посеред вітальні й нелюдським криком волає:

— Везіть мене до того кафе, бо здається, що сьогодні мою енергію висмоктали всі вампіри світу!

Кидаємося до товариша. Приводимо його до ладу, і все доводиться робити самим, бо Роджер розлякав увесь мій персонал. Даємо товаришеві енергетичний напій, який маємо, і ведемо до авто.

Садимо в машину і всю дорогу даємо пити, але наш Роджер усе одно кволий — ніяк не може прийти до себе. Не вистачає йому енергії, і край. Сподіваюся, гарбузове лате з кафе «Таємні ночі» врятує його.