35

Стомлена та спустошена Адаліна сіла на першу сходинку ґанку, з насолодою вдихаючи повітря просякнуте озоном. Поруч біля неї сиділа Ельвіра, яка не відводила очей з мерехтіння сузір’їв, які цієї ночі були занадто яскраві. Адаліна не знала, Змієносець був знищеним, чи він повернувся у свій вимір, де й було йому місце. Перевіряти та навідуватись Адаліна не мала бажання, побоюючись, що своїм візитом могла відчинити вхід ще якійсь над-істоті до їхнього світу. Також Адаліна не знала, чи лишилась живою душа Вадиміра. З моменту втрати безсмертного кощія, вона поховала його ім’я – Костій, яке йому дарував Змієносець. До останніх своїх вчинків та подиху, він лишався людиною – Вадиміром, провідником-рятівником всього людства.

Адаліна заприсяглася собі, що ніколи не зверне з обраного шляху, зробить все можливе, щоб історія не повторилася знову. Чатуватиме, щоб жодна істота не посягнула на заборонене, а жодна людина не дізналась про завісу, за якою інший світ. Вона заприсяглася собі не втрачати надію, та віднайти душу Вадиміра чи у звичайні смертній оболонці, чи у вигляді переродженої істоти. Вона переверне осередок Землі з істотами та все живе, але знайде спосіб повернути Вадимира, навіть якщо на це прийдеться витратити все життя.

— Здається логопед тобі вже не потрібен, — вона поглянула на сестру, після чого поцілувала її в чоло.

— Не потрібен. Як гадаєш, мама з бабусею пишаються нами?

— Ще і як.

— Ти сумуєш за ним?

— Трішки. Зовсім трішки.

— Обійми! — Ельвіра міцно стиснула ручки, пригортаючись до сестри. — Ми знайдемо його.

— Обов’язково.

♦ ♦ ♦

Адаліна дбала, щоб Ельвірі нічого не бракувало від олівця з аркуш до турботи та уваги. Запасшись терпінням, вона знайшла школу з дитсадком, неподалік від дому, де змогла влаштувати сестру, навідуючи її час від часу. Вона з легкістю влаштувалась репетитором історії України, зрештою вона могла керувати своїм часом як того вимагала ситуація. Спадок багатства, який так не очікувано їй заповів Вадимир, Адаліна не чіпала, берегла на той випадок, якщо подорослішавши, Ельвіра забажає вчитись за кордоном. Так вона вчинила із могутньою зброєю, заховавши, щоб ніхто не зміг до неї дібратися.

Життя продовжувалось. Адаліна навчилась керувати своїми силами, об’єднавшись з Іваном, вони час від часу вирушали на нічні полювання та збереження балансу між людьми та істотами.  Яків по добрій волі лишився в будинку, приглядаючи за Ельвірою, на той випадок якщо якась потвора знову наважиться її викрасти. Він не кортів зізнаватись до останнього, що сестри Рейнхард стала його сім’ю. Іван час від часу навідувався до Адаліни, навіть сімейні вечері влаштовували з батьком, який обіцяв навчити Ельвіру самооборони та захистити наступного разу від потвори власноруч. Подія з гігантським змієм стала поштовхом та зблизила сестер ще більш тісно. Адаліну жодного разу не стомлювали обов’язки опікуна, навіть ті, які пов’язані були з магічними здібностями сестри.

— Адаліно, ти ніколи не думала про те, що твоє життя було б набагато простішим та легшим, без мене?

Якогось вечора, вирішуючи уроки, запитала дванадцятирічна Ельвіра, ніби питання було із розряду – ти сьогодні вечеряла?

— Моє б життя перетворилось в цілковите пекло, якби тебе не було в ньому. Ти єдина моя кровинка в цілому всесвіті, — Адаліна підійшла до сестри, сідаючи на коліна, щоб їхні обличчя були на одному рівні. — Добре запам’ятай, що я тобі зараз скажу – найважливіше, що є у кожної людини – це її сім’я. Ти мій найбільший скарб, частинка моєї душі. Я б дуже хотіла розвіяти всі твої тригери, дати цілковиту впевненість, — вона поправила кучеряві пасма сестри. — На жаль, ніде не продається інструкцій як правильного виховувати та будувати сестринські стосунки, і якщо я якимось чином дала привіт тобі думати, що ти тягар…

— Ні-ні! — відразу запротестувала Ельвіра, міцно обіймаючи за шию сестру. — Я запитала нісенітницю. Ти в мене найкраща, такої сестри ні в кого немає. А я маю! Дорогоцінний скарб.

— Дівчата, що це ви робите-робите, — промовив Яків, втираючи сльози з очей. — Серце стискається-стискається, — схлипнувши, додав домовий.

— Йди до нас обійматись, — всміхаючись, промовила Адаліну.

— Йду-йду!

♦ ♦ ♦

— Ніколи б в житті не подумала про таку чудернацьку тріо-команду! — Ягана запалила цигарку, яка стала асоціюватись з давнім безсмертним другом.

Ягані тяжко було усвідомити, що безсмертний кощій, велична істота їхнього світу розчинилась в повітрі, лишивши по собі жменьку пилу, яку легко розвіяв порив вітру. Костій мав нестерпний характер, поводився грубо, приховував за маскою негідника добре серце. Ягана бажала віднайти втраченого друга, який віддав своє життя за спокій всього живого.

— Сам би не повірив, якби мені кілька років назад таке сказали, — поправляючи комір білосніжної сорочки, промовив Віктор. — Гей, малявко, ти що там пишеш? Адаліна, дала тобі взагалі дозвіл користуватися книгою?

— Вікторе я власниця книги, мені не потрібен дозвіл сестри, — остання заклиначка закрила книгу, відклавши звичайнісіньку шарикову ручку в сторону.  Ельвіра зв’язала швидко своє неслухняне хвилясте волосся в пучок, заодно поправляючи брендову шкіряну куртку, подаровану Змієвським на вісімнадцятиріччя. — Ягано, повтори, будь ласка, де востаннє було помічено викид магічного імпульсу?