34

Адаліна заволоділа зброєю проти Змієносця, і мала все, для подолання всіх своїх труднощів. Вона могла назавжди закрити завісу містичних дивовиж, про які їй не хочеться знати та чути. Та якби їй не хотілось повернутися до звичайного життя, розпрощатись з магічним світом Адаліна не мала змоги. Костій, Яків, Яга та навіть Віктор, всі вони були причетні до її звичайного життя.

 Адаліна усвідомила власну силу, яка їй дісталась в дарунок за перетин потойбічного світу, коли доторкнулась до тисячолітнього дуба. Зачароване дерево Змієносця, яке слугувало його шкарлупою для спочивання, виявилось потужним імпульсом для остаточного прокидання сили. Не Терези прикликала Адаліну, вона сама до неї перемістилась. Єдине про що вона шкодує, що не до кінця змогла опанувати власні здібності.

Старша Рейнхард яка не отримала у спадок дар заклиначок, виявилась ключем для молодшої сестри. Адаліна не могла заклинати істот, впливати на чиїсь думки, змушувати виконувати забаганки, але з легкістю могла перемішувати свідомість будь-куди чи то інший вимір, чи місце. Вона могла бачити те, чого були позбавлені інші. Адаліна була справжнісіньким магічним резервом для посилення будь-чиєї магії, і насамперед вона посилювала неусвідомлено сили молодшої сестри. Ельвіра мала б увійти в історію, як найсильніша остання заклиначка, розірвавши прокляте коло назавжди. Було лише одне але… рятування сестри та надія на її майбутнє було обміном на життя  кощія. Вона мусила пожертвувати ним, аби врятувати Ельвіру.

Адаліні потрібно було наважитись на найтяжчий вчинок, знайти вихід, де його не було. Обрала б вона повернення Змієносця в його вимір чи повне знищення, все одно все вело до однакових наслідків – смерть Костія. Створена коса першою заклиначкою, забирала душу істоти, стирала існування, не давала можливості для переродження – була небезпечною як для Уробороса, так і для Костія. Заперши Змієносця у вимірі де його повноправне ненависне йому місце – також призвело б до смерті кощія, а його втрачати Адаліна не хотіла. Визнавати цінність та вдячність за появу в її житті – казкового кощія безсмертного, вона також не хотіла.

Рейнхард не змогла наважитись на вчинок, який би за собою тягнув смерть. Повернувшись додому після подорожі не з пустими руками, Адаліна все розповіла про наслідки Костію. Трапилось те, чого вона боялась. Їй би було ліпше прийняти рішення, знаючи, що кощій такий же лиходій як в казках.

«Я не буду тебе відмовляти чи втікати. Якщо моя смерть допоможе подолати абсолютне зло, я готовий піти на це! Я дав тобі обіцянку, що поверну тобі твою сестру, навіть якщо  прийдеться заплатити власним життям»

Вибір був очевидний для Адаліни, але совість та людяність, били страшенну тривогу, розриваючи душу муками. Адаліна не була вбивцею. Вона не могла спокійно прийняти факт, що їй потрібно вирішити чиюсь долю, позбавити когось життя за власним розсудом. Додатковою проблемою була сімейна книга, яку Адаліна також не збиралась добровільно віддавати Віктору. Книга належала Ельвірі і більш нікому іншому. Адаліна не могла вирішувати долю сестри за неї.

Стоячи на порозі зали і спостерігаючи як Костій схилився над знешкодженим Змієносцем, її серце пришвидшило стукіт. Вона не знала іншого виходу, не знала розв'язання задачі, як була їй не під силу. Ризик на який вона зважилась, міг коштувати в майбутньому дуже дорого. Адаліна не змогла б відмовитись від спроби, який міг би врятувати життя Костію, навіть якщо він проти.

— Хутко замикай ключ! — промовив нетерпляче Костій, встромлюючи в тіло Змієносця залишені стріли Іваном. — Він опирається, срібло довго його не стримає.

— Я тут-тут, — поруч біля Адаліни з’явився Яків, — готовий-готовий!

— А він, що тут робить? — здивовано промовив кощій.

— Рятує твоє життя. Виявляється якщо домовий чудово ладнає із господарем домівки, де він проживає, зв'язок їхній додає домовому магічної енергії. Я виявилась хорошим резервуаром.

— Але ти не його господарка, Ельвіра його…

— З Ельвірою пов’язане його життя.

— Так, вона має рацію-рацію, — затупотів радісно ногами Яків. — Тому ти житимеш-житимеш! Врятуємо-вртуємо!

Адаліна взяла за руку домового, і їхнє рукостискання покрилось магічним сяйвом, після чого обоє одночасно промовили заклинання:

torquem animae*

Костій втратив пильність. В момент промовляння заклинання Уроборос позбавився паралічу та срібла, відкинувши все довкола магічним викидом. Змієносець лютував, всі його плани руйнувались один за одним.

Імпульс сили виштовхнув із будівлі Адаліну та Якова. На Костія, Змієносець мав свої плани, якого добряче приземлив на східці.  

— Досить з мене ваших ігор, — змій поглянув в небо, де повня місяця повільно зникала. — Час є для мене, але не для вас, — він поглянув на Адаліну. — Мені не обов’язково, щоб твоя сестра була поруч. Я заберу її силу після повні. А от він, — Уроборос поглянув на кощія, — є обов’язковим трофеєм в повню. А ти, станеш моїм резервом. Все стане на свої місця, як і повинно було бути!

— Не дочекаєшся!

 Адаліна підвелась на ноги, зовсім забувши про камінь та ключ. Вона ринулась до будівлі, але вона не змогла увійти в всередину. Яків почав різко нишпорити по траві в пошуках замка та ключа.

— Якщо повня зникне, ми не зможемо його зупинити-зупинити! Нам потрібен замок і ключ-ключ!