30

Щойно Адаліна відкрила очі, то перше, що перед нею повстало – це Костій. Турботливий безсмертний кощій, який з всією тендітністю прикладав до її чола вологу тканину, яка нудотно смерділа укусом. 

— Ти прийшла до тями!

— Зроби послугу, позбав мене своєї опіки. Мене аж всю трясе, від такої твоєї поведінки, — Адаліна прийняла огидну ганчірку з чола, поклавши її на тумбочку. — З розуму зійду, доки буду відгадувати, в чому ж твій підступ. Полегшиш задачу, розкажи, чого ти хочеш?

— Тобі так важко повірити, що я дійсно на твоїй стороні?

— Ти практично мене вбив.

— Воскресив тебе також я.

— Давай відверто! Якби не ти, воскресати мене б не довелося.

— Адаліно, я можу сотні разів тобі повторити, нічого підступного не планую і не збираюсь планувати.

— Причина різкої твоєї переміни?

— Переосмислення свого буття – така причина, тебе точно не влаштує. Хочеш, щоб я вивернув тобі свою душу?

— Спробуй, може тоді, я повірю у твої чисті наміри.

— Я цього нікому не говорив, — кощій змінився в обличчі: брови його насупились, на чолі утворилось кілька складочок. — Твоя пращурка, перша заклиначка Ольга, зачаклувала мене. Не просто підкорила мою волю, бо так того вимагала ситуація. Ні. Нічого героїчного в її вчинку не було. Вона змусила мене повірити, що я маю почуття до неї. Глибокі ніжні почуття, які заборонені між істотою та людиною. Найгірше навіть не те, що її магія діяла тисячу років після її смерті, а те, що я був впевнений у своїх почуттях. Весь час, вона була для мене особливою. Уяви, яка мене переповнювала злість, коли обіцянку яку дала Ольга, знищити моє ім’я назавжди, виявилась порожнім місцем. Та, кого я кохав, зрадила мене. І ось, одного дня, мене прикликає інша заклиначка і керує мною, як їй заманеться. Адаліно, ти навіть не здатна усвідомити, що таке підкорятись комусь. Навіть якщо це сердечні наміри!

— Вибач, але мені потрібна була твоя допомога, щоб врятувати сестру!

— Я тобі повторюю, жодні  твої наміри, не виправдовують твого вчинку. Навіть якби ти планету хотіла б підкорити, байдуже. Ти насильно підкорила мою волю. Ти гадки не маєш, як це, бути маріонеткою в чиїхось руках.

— Стоп! Ти сам сказав, що я не заклиначка, як тоді я змогла тебе прикликати та підкорила?

— Ольга над цим попрацювала. Не знаю як, зазирнула в майбутнє, чи зверталась до віщуна. Єдине зрозуміло, коли я тебе добровільно врятував, так це була не магія, це мої чисті наміри…ну і совість. В цей момент до мене повернулись спогади, які Ольга навмисне мене позбавила. Частина життя мого просто була відсутня. Вирізаний кадр з кінофільму. Якби я був людиною, якби я мав себе почувати?

— Розлюченим. Дуже.

Адаліні стало ніяково. Її пращурка зовсім не була еталоном добропорядності  та людності.

— Я згадав все. Навіть моя могутня зброя, і та не моя. Такий собі кур'єр через роки. Зручно, еге ж? Але це все не відноситься до тебе. Мене справді мусила б переповнювати ярість, злоба. Бажати тобі смерті, було б логічними з цією всією історією. Саме в той момент, мені спало на думку, ти нічого не знала. Вмираючи, ти навіть гадки не мала, що не контролюєш мене, але щиро хотіла звільнити. Ти просила не про порятунок себе. Порятунок сестри, про яку мариш. Ти дарувала мені волю. І якщо бути геть відвертим, твої дії, слова, викликали в мені милосердя. Серце почало стукати інакше, — кощій торкнувся своїх грудей, де билось серце. — Істоти також здатні на співчуття. Ми відчуваємо біль, смуток, гнів, кохання… — останнє вийшло в Костія практично пошепки. — Я здатен відчувати так само як і ти. Тужити, вболівати, бажати одужання, турбуватись, зрештою прив’язуватись. Мені бракує друзів. Тільки ось тому, хто живе цілу вічність, нестерпно втрачати тих, у кого життя таке швидкоплинне. Вперше в житті, я знімаю маску лиходія, ним бути набагато простіше, чим демонструвати власне «я». І все що я чую від тебе – це недовіра, підступи та решту в цьому репертуарі.

— Костій, я людина. Мене обманювали не один раз, сестру викрали, а звичні речі перестали бути звичними. Те, що було нормальним, зникло, а натомість сімейна реліквія, таємне минуле, створіння. Як гадаєш, мені легко прийняти різку переміну твоєї поведінки? Ось, воскреси він мене, то чого б це йому не стати добросердечною істотою.

— Коли поверну тобі Ельвіру, ти сама переконаєшся.

— Костій, — різко Адаліна стала серйозною. — А що квапилось зі мною у ванні? — тільки зараз вона відчула поколювання в руці, в якій весь час міцно стискала зубну щітку.

— Ти зомліла.

 — Чому в моїй руці досі щітка?

— Ти так її міцно стисла, що я не ризикнув зламати тобі пальці, щоб її звільнити.

— Ось воно що. Нічого дивного з моїм тілом не відбулося?

— Ти про що?

— Я не зомліла. Мою свідомість перенесли в якусь астральну проєкцію чи потойбічний світ. Не знаю точного визначення. Там було все схоже на наш світ, але зі своїми відмінностями. — Адаліна піднялась з ліжка, сморід укусу її все ще дратував, тому вона відразу вирушила до ванної кімнати. — Збери всіх на кухні. План, який ти склав, його потрібно змінити! Я через двадцять хвилин спущусь. Все-таки, я маю почистити зуби.