29

Адаліна аж отетеріла від почутих слів, ніби її вдарили кілька разів подушкою по голові.

— Тобто ти говориш, що я не маю ніяких магічних здібностей? — звернулась вона до кощія.

— Ось так поворот, — здивовано озвався Віктор, але відразу змовк, уловивши погляд Костія.

— Гадається мені, що не зовсім, — чітко та розмірено заговорив Костій, мов професор на лекції. — Якщо геть відверто, то щось в тобі таки є. Звичайні люди між собою відрізняються, вони мають крихти магічної енергії. Ви це називаєте шосте чуття, інтуїція. В когось слабша, в когось сильніша. За рахунок цього, ви може те стати мішенню  для істот. Так ось, в тобі є ця енергія, але що вона дає – незрозуміло. Істот все ж ти бачиш. Яга розповіла мені, що від тебе тхне мертвечиною. Зазвичай такий запах мають люди, яким доводилось помирати. Ти можеш про це сказати щось?

Безсмертний дивився на неї уважно, не відводячи очей, тоді як решта спостерігала за самим кощієм. Гнітюча атмосфера у будинку тиснула на всіх, ніби всі вікна та двері герметично зачинені, а кисню зовсім не лишилось.

— Можливо, але я не впевнена, що це якось може на щось вплинути. Я народилась практично мертвою. Клінічна смерть настала відразу, як я вдихнула кисень. Тривала вона довше, ніж належить. За другим разом – ти мене воскресив, чи як це назвати. Більше не було випадків із загрозою життя.

— Скільки ти саме була мертва?

— Бабуся говорила десять чи тринадцять хвилин, я не пам’ятаю точно.  Якщо наступне питання чи були в мене якісь видіння чи інтуїція, відповідь – ні. Мені не щастило ні в перегонах, ні в виграшних квитках. Навіть щасливі білети на екзаменах не діставались. Нічого магічного.

— Цього часу достатньо щоб перетнути межу мертвих.

— Досить, зрештою мені не горить дізнатись, чи вмію я пересувати речі силою думки чи зупиняти час. Головне зараз, як мені врятувати сестру з лап монстра, чи ліпше сказати з хвоста?

— Тобі ніяк. Я її врятую.

— Дзуськи! В тебе підступ на підступі, гадаєш я тобі ось так просто візьму і повірю? В жодному разі її рятівником ти не станеш, це навіть не обговорюється. Я тобі не довіряю.

— Ти будеш лише плутатись під ногами. Навіть якщо ти і маєш якісь здібності, вони не розкриті. Зі мною піде Іван та Віктор. Іван добре володіє зброєю, його вміння стануть в нагоді. Віктор же наполовину істота. Зміїна істота як не як. А ти людна, яка буде відволікати, і тоді постане питання потрібно буде рятувати твою сестру чи зрештою тебе. Бо ти точно наробиш репети і ґвалту  

— Я не згодна.

— Адаліно, через тиждень-другий кривава повня. Земля в цей період пройде між сонцем та місяцем, якщо для людей це звичний червоний місяць і захопливе видовище, то для істот все інакше. В криваву повню всі магічні здібності зростають, певні закляття промовлені в повню, можуть стати трагічними і принести катастрофічні наслідки. Тому ми йдемо в трьох. Якщо ти не довіряєш мені, то  довірся своєму другу. Як показала практика його зброя навіть мене знерухоміла.

♦ ♦ ♦

Іван розплющив очі, сонно потягуючись. Ліжко Ельвіри було замалим для його габаритів, але скаржитись навіть не думав. Він поглянув на годинник, і відразу заплющив очі, надто рано було для підйому. Сторонній звук, мов електрошок влучив в Івана, зіскочивши з ліжка мов навіжений, він шукав джерело шуму, розплющивши широко очі. В руках він тримав зброю власного виготовлення – саі, срібний тризубець. Маючи військового батька, Іван добре стріляв не лише з лука а й мав чудову фізичну форму та володів рукопашним боєм.

За вікном майнула тінь, Безпалий напружився не від страху, радше від занепокоєння. Він почекав кілька хвилин. Нічого не відбулося.

— Уява розігралася, — тільки він відвернувся від вікна, як знову почувся цокіт. Рефлекси спрацювали раніше, чим Іван зміг щось обдумати. Сила метання зброї вийшла сильніша, ніж він очікував. Саі влучило у віконну раму, налякавши пташку, яка  дзьобом стукала по склі. — Тобі пощастило, — Іван всміхнувся, висмикуючи зброю та кладучи за пояс штанів.  

До червоної повні лишалось зовсім трішки, але здавалось чим менше залишалось часу, тим більше Адаліна знаходилась в подавленому стані. Замкнулась і практично не розмовляла ні з ким. Войовничий дух і запал згас у Івана на очах, і жоден його метод для підбадьорення не спрацював. Він розумів її, вона гнівилась, можливо був би сам Іван на її місті так само б себе почував,  але вперше він прийняв сторону кощія, який мав рацію. Навіть якщо Костій був не до кінця щирим, він єдиний хто спроможній справді повернути молодшу сестру Адаліни, і Іван йому в цьому погодився допомогти.

Застеливши ліжко, Безпалий вирішив спуститись до столової, але в коридорі його застала дивна картина – кощій та Адаліна.

♦ ♦ ♦

 Розплющивши очі, вона озирнулась, намагаючись зрозуміти, де вона знаходилась. Пітьма тиснула їй на повіки, заважаючи розгледіти місцевість. В руці вона продовжувала тримати зубну щітку. Костія поруч не було. Кілька разів кліпнувши очима, Адаліна намагалась звикнутись з темрявою, та розгледіти бодай щось. Босими ногами вона відчувала прохолоду сирої землі, зробивши кілька кроків, руками мацаючи холодні кам’янисті стіни, що нагадували мури печери, вона рушила вперед.  

— Куди цей бовдур мене відправив?! — відлуння власного голосу розлетілось і Адаліна впевнилась, що знаходилась в печері.