28

За кілька днів до основних подій

Впродовж кількох наступних днів Адаліну лихоманило. Від кволості навіть куплені Іваном вітаміни не допомагали. Вона не знала, що вибило її з ритму, кощій, який змусив її розгубити всю впевненість, чи те, що її сестра була заручником гігантського змія. Присутність Віктора в будинку бабусі, пригнічувало Адаліну особливо. Вона стримувалась тільки заради Ельвіри.

Щоразу, як Адаліна намагалась відволіктись, в голові гуділи слова Костія, що нагадували страхітливий вердикт в кошмарному сні. Вона не була спадкоємицею могутньої сили, яка передавалась з покоління в покоління, їй ніколи не вдасться керувати істотами, промовляючи заклинання та їхні імена. Її життя повернеться в звичайне русло, без сімейного боргу та погоні за монстрами. Щоправда, Адаліна за весь час, коли була впевнена, що володіє даром, достеменно не розуміла, чим саме володіла. Вона прийняла той факт, що так мало бути і так є, без вагань чи навіть думки, що це потрібно було ретельно перевірити та підтвердити.  

Найбільше її лякало, навіть не відсутність чарівних здібностей, а те, що ці здібності успадкувала молодша сестра. Життя яке малювала її фантазія, чекало не її, а Ельвіру. Маленька дівчинка якій виповнилось п’ять років, мала гонитись за істотами, підкоряти їх, відправляти до в’язниць. Шкіра Адаліни покривалась мурашками, лиш від одної думки, що сестру чекало майбутнє, де повно мороку, жаху.  

Як і минулі ночі, їй не вдавалося нормально заснути, тому коли перші промені денного світила розлились по землі, вона розплющила очі, розуміючи, що не може більше знаходитись в ліжку. Думки вихором крутились в її голові. Зібравши скуйовджене волосся в низький пучок, вона накинула сорочку та вдягла джинси. Підійшовши до вікна, Адаліна вглядалась в чадну млу сивого туману проткнутого стрілами сонця. Власний будинок не дарував затишок, у вітальні знаходився кощій та вбивця бабусі, в кімнаті сестри – мисливець на істот, в підвалі зачарований домовий. Раптом їй здалося, що за нею хтось спостерігає, уважно, мов під лупою, не відводячи очей. Різко розвернувшись вона видихнула з полегшенням, в кімнаті нікого не було. 

— Здається, я божеволію, — хрипло промовила Адаліна, виходячи з кімнати геть.

Їй не подобався план кощія, не подобалось чекати, склавши руки. Так багато чого не подобалось, але іншого вибору, окрім смиренно чекати червону повню, не було. Відкривши двері ванної кімнати, Адаліна застала кощія, який в звичній манері людини, чистив зуби.

— Добрий ранок, — промовив він, споліскуючи водою ротову порожнину. — Я тебе розбудив?

— Ні, — коротко відповіла Адаліна, беручи свою щітку з пастою. — Відколи в моєму будинку є твоя зубна щітка?

— Ти сама мене привела в свій дім, то що мені тепер не доглядати за своєю гігієною?

— Забудь, — вона не мала настрою продовжувати розмову.

— Я врятую твою сестру, обіцяю!

Слова Костія звучали надто щиро. Адаліні хотілось би в них повірити, але вона не могла після всього, що відбулося між ними. Вперше залишившись з Костієм на одинці, вона відчула глибоку ненависть, мов саме він приніс в її дім стільки лиха та неприємностей. Його надмірно хороша поведінка викликала відразу, навіть Іван, і той змінив до нього своє ставлення, а Яків більше не лякався його. Адаліні здавалось, ніби всі забули справжню суть безсмертного кощія, лиходія всіх казок. Шалене бажання від гамселити кощія, мов боксерську грушу, виплеснути на нього накопичений біль, ненависті, апатію,  злість. Спокійно видихнути, обійняти сестру, про все забути та повернутись до звичайного життя. Реалії нинішніх обставин, Адаліні скидалися  на стрічку з кінофільму в жанрі містичні дивовижі, де межі між звичайним та абсурдним, було стерто.

— Навіщо тобі це все?! — вона стиснула щітку міцніше. — Готуєш їжу, оплачуєш мої кредитні рахунки, приводиш в дім вбивцю бабусі, даєш обіцянки і чистиш зуби? Думаєш, якщо заклиначка моя сестра, то вона легка мішень?! Я бачу тебе наскрізь! Тобі мене більше не обвести кругом пальця!

— Звідки ти дізналась про рахунки?

— З всього, що я назвала, лише це викликало в тебе питання? Гаразд. Отримала лист на електрону пошту. Костій, якщо ти будуєш брудні, підступні плани на книгу чи силу моєї сестри, можеш навіть не сумнівайся, я дістану тебе навіть в Осередку Центра Землі!

— Тобі потрібно відпочити, ти не виглядаєш здоровою, — кощій торкнувся долонею до її лоба. — В тебе температура!

— Не торкайся мене, — вона вдарила його по руці, відчувши дивний електричний розряд від його дотику.  — Мій стан тебе не обходить! Не вдавай із себе людину, тільки тому, що ти виглядаєш як людина. В середині ти лишаєшся істотою. Потворною істотою яка намагається жалюгідно копіювати нас. Ти не здатен на співчуття, підтримку і решти людських почуттів. Все, що ти робиш, все для власної користі! Тому досить вдавати джентльмена, який різко вирішив перезутись із поганця в сердечного добряка.

Адаліна лютувала, говорила все, що спадало на думку, з ціллю образити Костія як найглибше, зачепити душу, якщо він нею володів. Спровокувати, змусити показати справжню свою бридку сутність, та вкотре впевнитись, що вона була правою, щодо нього. Адаліна змовкла, коли зрозуміла, що слів їй бракувало, а кощій лишався врівноваженим та спокійним.

— Я тебе запевняю, мої наміри добросовісні.

— Відколи? — вона свердлила кощія невдоволеним поглядом. — Костій, я справді хочу щоб скоріше настала повня, я повернула додому сестру, і наші шляхи більше ніколи не перетинались. Ні в цьому, ні в загробному житті!