25

Увійшовши до будинку Адаліна відразу зустріла Якова, який не відходив здавалось весь час від дверей. Домовий склав руки перед собою, бентежно переминаючи їх. Він не зводив погляду із забрудненого одягу Адаліни. Вона вкотре переконалася, Яків був не просто домовим будинку. Від нього віяло турботою, щирим хвилюванням, мов від дідуся, якого Адаліна ніколи не мала.

— Яків, все гаразд, — позаду Адаліни увійшов до будинку Іван, який відповів на німе питання домового.

— Це лише одяг, — додала Адаліна, замикаючи двері. — Ліпше скажи, Якове з тобою нічого дивного не траплялось, може якийсь дискомфорт?

— Ні-ні, — махнув головою домовий. — Нічого не відбулося, а де кощій безсмертний-безсмертний?

— Весь у справах, — коротко відповів Іван, вішаючи лук та чохол зі стрілами на вішалку.

— Він мені не підкорюється. Костій відтепер – вільний птах в польоті.  Хоча з самого початку в мене не було відчуття, що я мала повний контроль над ним. Отже, через те, що я його запросила до будинку, він може вільно заходити й виходити коли йому заманеться, — легке роздратування Адаліни проявилось в вигляді скривленої посмішки. — Тому Якове сильно не дивуйся, якщо цей навіжений припреться зі своєю косою, — вона закотила очі, уявляючи кощія. —  У зв’язку з останніми подіями, можу точно запевнити, Якове, ми з тобою ніяк не зв’язані. Якщо я помру, на тобі це ніяк не відобразиться, лишилось лише зрозуміти, для чого тебе зачарували.

— Вас не було кілька годин, а я ніби пропустив ціле десятиліття-десятиліття! — домовий взявся руками за голову, хитаючи зі сторони в сторону. — Нічого не розумію-розумію.

— Не в одного тебе таке відчуття, — долучився Іван. — Пропоную сьогоднішні події завершити холодною, але не менш смачною кавою від віщуна, а завтра наполегливо скласти план дій.

— Спочатку я переодягнусь, бо мене починає нудити від запаху засохлої крові.

— А мені що робити-робити? — розгублено запитав домовий, опускаючи руки до низу.

— Йдемо зі мною на кухню, доки Ада переодягатиметься, я тобі дещо розповім про себе.

♦ ♦ ♦

Віктор був міцної статури, вся його молодість пройшла в фізичних навантажень, коли відкрилась завіса іншого світу, тренування його подвоїлись. Змієвський навчався різних ремесел, намагався опанувати максимально всім, що може стати йому в пригоді. Він відвідував у вільний час від підробітку – спортзал, переглядав записані відео уроки оборони, боксу. Коли не стало мами, і він залишився один, Віктор відчув деяке полегшення, тягар з медичних рахунків більше не бентежив його. Мама зникла, а разом з нею і світлий промінчик в житті Змієвського. Він вміло опанував свої магічні здібності, використовуючи це собі на користь.

Закінчились тяжкі підробітки, старий одяг, недостатність коштів на проживання. Віктор вдихнув життя повними легенями в дорогому костюмі,  насолоджуючись вишуканою їжею, будуючи будинок, якого в нього ніколи б не було, без магічних здібностей.

Перші рази для Зієвського було складно переступити мораль та людську гідність, примусово впливати на думки та дію людей. Одних він змушував продавати за безцінь акції компаній, інших віддавати свої прибутки, раз за разом його совість десь зникала, більше не виникало ніякого сумління. Він отримував все, чого бажав, окрім книги. Він би давно закинув ідею отримання сімейної реліквії Рейнхард, якби не мама. Навіть на останньому подиху, вона молила сина, щоб той виконав покладений на його плечі обов’язок. Обов’язок про який хотілось Віктору забути, не вплутуватись в незрозуміло що, не псувати ідеально збудоване нове життя. Все було рівно до моменту, доки він не зіткнувся з Катаріною Рейнхард.

Доленосна зустріч здавалась випадковою, всміхнена жіночка тримала мале онуча на руках, свого первенця. Поруч біля неї йшов домовий, якого решта перехожих не мали можливість спостерігати. Від неї випромінювалась впевненість, рішучість і сила. Величезна сила, від якої волосся стає дибки. Варто було зустрітись Катаріні поглядом зі створінням – водяним, який вдавав із себе продавця морозива, і той відразу давався навтьоки. Змієвський відчув в серединні дивне тремтіння, страх, якого не мало б бути. Катаріна пройшла повз нього, навіть не глянувши, і це викликало неймовірну жагу ненависті. Віктор ненавидів відчуття жалюгідності, яке викликала в ньому Катаріна. Знищити другу гілку родоводу, як того хотіла його мати стало його метою номер один.

Віктор вперше зміг вплинути на думки слабкого волею створіння – Вая, змусити його бути навічно йому вірним. Періодично все ж зв'язок слабшав, створіння приходило до тями. Коротка тимчасова реальність, яка була схожа на тонку павутину, яку Змієвський розривав, нав’язувати знову свої думки. З іншими істотами так не виходили, скороминущий ефект тривав кілька годин. Магія Віктора могла затьмарити їхній розум, але не остаточно змусити підкоритись.

Витрачені зусилля, час, забруднені руки в крові, Віктор все ж наблизився до своєї мети. Програти безсмертному кощію він просто не міг. Не зараз, не в цій битві.

Права частина тіла Віктора змінилась: на обличчі та кінцівках з’явились окремі зміїні луски; на половині його черепа густа кучерява шевелюра була відсутня, натомість гола шкіра вкрита прозорою слизькою плівкою; замість правої ніздрі була подоба невеличкого отвору; від людського ока сліду не лишилось, лише кругла форма навколо якої вкриті дрібні луски, замість звичайної зіниці вертикальна тонка чорна лінія, що нагадувала радше смужку. Віктор не пам’ятав, коли востаннє  комусь демонстрував свою потворну сутність істоти. Йому не потрібно було знати, що за істота може бути його батьком, магічні здібності та зовнішність, говорили  красномовніше, аніж мати.