24

Ягана сиділа в невеличкій кімнаті, де були розставлені найновіші секвенатори ДНК*, мікроскопи різного призначення, напівавтоматичні лічильники та автоматичні піпетки. Новітня технологія, на яку Ягана не шкодувала ні зароблених коштів, ні витрачених зусиль для їхнього опановування. Маючи змогу продовжувати свою молодість та життя, вона захопилася медичною наукою, яка не відпускала кілька століть її поспіль. Поєднуючи інгредієнти та створюючи чарівні зілля в вихідні, а будні вона аналізувала склад крові, та різні механізми, що відбувалися в організмах людей.

Понад все, Ягані хотілось отримати зразок крові заклиначки, завдяки якій вона змогла б відкрити всі таємниці їхньої сили, але при цьому вона не насмілювалась наблизитись до жодної. Вона не хотіла мати проблем, розуміла, що на добровільній основі ніхто не дасть їй біологічний матеріал. Прихід Адаліни в її клініку, дав поштовх для Ягани, закріпилось бажання ще сильніше, після відвідування давнього приятеля – кощія. 

На її столі стояла невеличка пробірка з прозорою рідиною, кілька використаних наконечників від піпетки, та дезінфекційний розчин, запах якого був по всій кімнаті.

— Ніколи не думав, що ти серйозно захопишся медициною, — промовив кощій, ввічливо відкриваючи двері кабінету. — Зір погіршився, що ти в окулярах?

— Не без твоїх старань. Пам’ятаєш, ти розбив всі мої охолоджувальні зілля! — вона відвернулася від монітора секвенатора, переводячи погляд на незваного гостя. —  Чого тобі треба?

— Ти також все згадала? — не церемонячись, запитав кощій.

— Згадала, — з неприязню промовила Яга. — Нічого не хочеш сказати?

— Я мався б вибачитись за свою паскудну поведінку, але обійдусь скромним – а ти ж мені казала, а я тобі не повірив!

— Казала, і не один раз казала. Ольга змусила з’єднати луски Уробороса з її кров’ю та папером книги Рейнхард. Саме через цю причину, книга для істот не представляє користі, і все що там написано, бачить лише істинна заклиначка чи заклинач, — надто спокійно вимовила Яга, поправляючи свої окуляри, вказівним пальцем. —  Найдивнішим з моїх спогадів – вона і весь її рід  проклятий Уроборосом, якого ніхто й ніколи з істот не бачив. Жадала йому смерті, мов навіжена. І твоя Коса Смерті – також її рук.

— Це я знаю, — сумно всміхнувся кощій.

— Ця божевільна змусила виховувати її племінницю Марічку, перед цим напоївши її зіллям для позбавлення сил. Щось пішло не так, бо мала бачила істот. Зіллям забуття також пішло шкереберть, бо все ж Марічка марила Ольгою, і зовсім не з дружелюбних причин. З цієї причини цей виродок – Зієвський, озлоблений більше за всіх на рід Рейнхард, марячи книгою та владою над істотами. Він якоюсь мірою далекий родич Адаліні, якщо так розібратись.

— Досить інформативно.

— Це більше тебе зацікавить, — Ягана тицьнула пальцем на екран секвенатора. — Я дістала ДНК Адаліни та Катаріни, її бабці, та що була попередньою заклиначкою.

— Як ти дістала їхні ДНК?

— Катаріна колись здавала аналізи в лабораторії. Я не відстежую пацієнтів, але коли безцеремонно припхалась Адаліна, заповнивши анкету відвідувача, співробітники автоматично прикріпили файл до Катаріни.

— В тебе зберігається біологічний матеріал пацієнтів?

— Аякже! П’ятдесят років – фарбовані скельця, заморожений матеріал… ой та що я тобі розповідаю. Це зроблено для безпеки співробітників, знаєш скільки разів моя лабораторія отримує повісток до суду?!

— Дай здогадаюсь, ДНК Адаліни ти отримала з предметів до яких вона торкалась?

— Абсолютно вірно, я обожнюю стерильну чистоту. Нікому не дозволяю прибирати у власному кабінеті та приміщеннях де я працюю.

— І ти не полінилась зібрати матеріал?

— Ні, — спокійно відповіла Яга, мов це було звичною роботою – крутити стерильні вушні палички по предметах та меблях, збираючи мікроскопічні частинки ДНК. — Я провела повне секвенування ДНК Катаріни та Адаліни, розклавши послідовність нуклеотидних основ: аденіну, гуаніну, цитозину і тиміну. Спадкова генетична інформація яка закладена в послідовності нуклеотидів в молекулу ДНК, іншими словами на людському рівні – вони мають родині зв’язки,  але їхній геном на рівні, якби це правильно його сказати… о, на рівні заклиначок – він абсолютно різний.

— Що ти цим хочеш сказати?

— Тільки те, що Адаліна має містичний набір генів, — Ягана знизила плечима. — Я ж казала тобі, ще при першій зустрічі, вона не здалася мені могутньою заклиначкою. Книга не все вирішує. З самого початку вона здалась мені абсолютно звичайною, але потім… сенсу немає повторюватись, сам знаєш, що було потім.

— Можеш пояснити, значення – містичний набір генів і запах мертвого тіла – мені це мало, що пояснює.

— Наші гени, я лише останні сто років досліджую, тому я в цьому не професіонал, кажу як є – вони різні. Це означає, що вона не володіє такою силою як її бабця. З запахом все складніше, тут мені нічого не зрозуміло. Просто її запах як в покійниці, з чим це пов’язано, я тобі не поясню.

— Я не був під її владою повністю, — різко озвучив Костій, спокійно, без натяку іронії, як раніше у звичній манері надмірності. — Магія Ольги, якою вона мене зачарувала тисячу років тому, змушувала підкорятись Адаліні. Сама Адаліна не викликала, чи, радше сказати дія її заклинання не спрацювала б при звичайних обставинах.