22

— Олю, навіщо, ти мене сюди привела? — розгублено запитала Ягана, кидаючи погляди в різні сторони.

Зайшовши через дерев’яну калитку, Ягані відкрився кругозір на акуратний і доглянутий дворик з невеличкою хатиною та садком, де росло купа фруктових дерев. Чисто вибілена глиняна хатина мала кілька віконець, на яких висіли вишиті короткі занавіски, дах в хатини був  солом’яний, але теплий і надійно покритий. Біля дверей в хатину росли високі мальви рожевого кольору та посаджені ромашки.

— Цю хатину я купила на перші зароблені кошти. Я мріяла, що тут оселюсь з чоловіком, народжу діточок, буду доглядати садок, а потім продавати фрукти на ринку. Тут все є для комфортного проживання. В хатині кілька кімнат, позаду є глибокий колодязь, там смачна джерельна вода. Це окраїна села, тому селян тут мало, тай до лісу рукою подати, — Ольга махнула на опушки хвойних, до яких дійсно було зовсім близько. — Я хочу, щоб Марічка тут росла.

— А я до чого? — Ягана знала відповідь, і все ж задала питання.

— Допоможи стати їй самостійною, вирости за принципами, якими сама живеш.

— Олю, чи ти не сповна розуму, про таке просити? Де це бачено, щоб зла відьма дівча ростила? Та й де?! В мирному селі! Я зла чаклунка, яка їсть малих дітей на вечерю, запікаючи їх в казанку. Я чар-зілля готую для приворотів, мертвих з могил піднімаю! Як я буду ростити просте смертне дівча?

— Ягана це тимчасово, доки вона не підросте. Щойно зможе про себе сама потурбуватись, відразу її облишиш.

— Олю, я – Баба Яга! А не нянька твоїй учениці! Взяла клопіт собі, сама й няньчись з ним.

— Марічка моя племінниця, а не учениця. Вона донька Віктора.

— Ба-а-а-тю-юшки! — Ягана від здивування підняла руки, взявшись за голову. — Ти ж мала її отруїти! Перервати лінію родоводу Віктора.

— Малася, — сумно всміхнулась Ольга. — Не змогла. Я її люблю як рідну доньку. В мене рука не підніметься їй нашкодити, вона зовсім дитина. Я примусово подавила її сили, і маю надію, що при правильному виховані вона заживе спокійно, без магії, чарів, і решти.

— Еге ж, через те, лишаєш мені опікунство над нею, я ж повністю з ніг до голови звичайна відьма. Відьма пам’ятаєш? Яка чарує, заклинає, проклинає врешті-решт.

— Свою хатину на курячих лапах зможеш поставити неподалік від цієї. Ніхто з селян нічого не запідозрить, — Ольга говорила так, мов зовсім не чула слів Ягани.  — Там в скрині, біля печі знайдеш золото та решту дорогоцінностей. Вистачить на досить статне життя. Тільки не витрачай даремно. Не чаклуй при Марічці, і в дім нікого чужого не приводь. Оберігай її, як зіницю ока. Як стане повнолітньою і гідного кавалера собі знайде, облиш її. І навіть думки не май, щоб зашкодити Марічці.

— Олю, ти ж обіцяла, як щойно тобі приготую зілля-забуття, ти зникнеш з мого життя! — Ягана тупнула сердито ногою, розуміючи, що повністю в безвиході.

— Зникну назавжди. Наші долі більше не перетнуться, не хвилюйся. Останній мій тобі дарунок, щоб на душі тобі було спокійно, ти забудеш про наші справи. Ти сама прийняла рішення, виховати людське дитя, що заблукало в лісі. Наші дороги з тобою перетинались, давним-давно. Ти на чай мене запрошувала, труїти хотіла, через кощія, що закохався в смертну. Не отруїла ти мене, пожаліла, зрозуміла, що я заклиначка, тай відпустила. Плин часу стер з твоєї пам’яті мій вигляд, тай ти цим не заморочувалася. Маєш ти свої плани на довге життя, щоб ганятись та згадувати першу заклиначку, яку ти зустріла.

— Ти найжорстокіша, кого я зустрічала, — спокійно промовила Ягана, схрестивши на грудях руки. — Час мине, чари твої не вічні. Розсіється магія, і я все загадаю. Доки я на світі житиму, я не дам спокою ні твоїм нащадка ні твоїй душі. Запам’ятай мої слова, вони тобі аукнуться!

— Ти на це маєш повне право. Щойно я вийду з двору, й зачиню калитку за собою, ти навіть не обернешся на мене. Забудеш.

Ягана стояла мочки, свердлячи спину заклиначки. Вона не робила спроб зупинити Ольгу, знала що нічого не увінчається успіхом. Відьма не облишила надію, що рано чи пізно вона прийде до тями, й все згадає.

Ольга покинула Марічку з Яганою, маючи на душі повний спокій. Вона продумала все до дрібниць, ніхто й ніщо не могло зіпсувати продуманий її план. Впевнена в собі Ольга навіть не підозрювала, що налитий чай, яким вона поїла до цього Марічку, та не випила його. Проста випадковість – перекинутої чашки на підлогу, зіграло проти планів Ольги. Марічка лишилась при своїх спогадах, мовчки сидячи на ганку нової хатини, де її мала ростити зла відьма. Вона дивилась в слід своєї тітки, мовчки, стискаючи міцно краї рукавів платтячка, яке Ольга купила їй на прощання.

— Я нічого не забуду, — тихо прошепотіла Марічка, витираючи сльози з очей, що не припинялись котитись. — Ти ж говолила, що тата вбили вологи! Ти мене обманювала! Тобі тлеба було й мене отлуїти!

 ♦ ♦ ♦

Слабке освітлення далеких вуличних ліхтарів різко зникло від викиду пульсуючої магічної енергії, від чого Івана та Адаліну повалило на землю. На цвинтарі запанувала суцільна темрява а єдиним джерелом світла був Костій, тіло якого покрилось зеленкуватим полум’ям. Обличчя кощія було не виразним,  його магія сліпила Івана та Адаліну.

Єдину зброю Безпалий випустив з рук, коли намагався полегшити собі та Адаліні падіння. Миттєве відчуття страху, знерухоміло його тіло. Іван вперше відчував магічний потік істоти, що нагадував сильну течію, проти якої не в змозі боротися. Власна слабкість гнітила Івана, за все своє життя він вперше зрозумів слова: за крок до смерті.