19

Не кваплячись Костій йшов до галявини, що на окраїні лісу, там де закінчувались землі Київської Русі. Він щодня відвідував те місце, щойно  в небі показувалась перша вечірня зірка. Він сотню разів собі задавав питання, чому те місце було таким важливим і сотню разів не міг собі відповісти. Просто ноги його туди несли, де б він не був, щоб не робив і з ким би не був. Галявина та буквально магнітом його притягувала до себе, годинку-другу він бродив по її околицях, а далі вільно міг продовжувати займатись своїм. Нічне марення тільки при свідомості.

Сьогоднішній вечір був не виключенням. Кощій вдихав вересневу прохолоду,  спостерігав як дерева скидали пожовкле листя від поривів вітру, як тутешні тварини готувались до зимової сплячки. Все було звичним – спорожнілий  ліс без жодної живої душі. Навіть при великому бажанні покинути місце, він його не облишав. Щось тримало. Щось, що міцно вчепилось десь глибоко в середині, якому опиратися неможливо.

— Костій! — її голос він почув із-за спини.

Безсмертний відразу відчув полегшення, дивний тягар, що тиснув весь час на груди зник. Він чекав зустрічі з Ольгою, сам того не розуміючи, як він міг весь час не пам’ятати причини свого приходу до галявини.

— Ми домовлялись зустрітись на цьому місці з першою вечернею зорею, — в підтвердження промовив безсмертний охриплим голосом, обертаючись до Ольги.

На його обличчі не було посмішки, він зустрів її холодним пронизуючим поглядом з спідлоба. Між ними було кілька метрів відстані, але він чув як билось її серце, в кілька разів швидше, чим звичайне людське.

«Вона змусила мене забути, що вона не просто звичайна людина! Змусила все забути,що говорила і що робила, використовуючи, як заманеться! Змусила чекати її, ніби я її вірний пес! Нав’язала, що я до безтями закоханий!»

Костій від люті і переповнюю чого гнів стиснув долоні в кулаки, від чого шкіра на руках побіліла. В котре до нього повертались втрачені спогади, і він відчував себе безпорадним, над яким насміхались, грались, як того заманеться. Ні, він не кохав Ольгу, вона йому навіть не подобалась, він відчував лише відразу та нескінчену огиду в часи, коли він був при тямі і всіх спогадах.

Він пронизував її поглядом, але не міг не помітити що вона виглядала зовсім  інакше. Ольга помітно змарніла, схудла і обрізала своє волосся, більше не було ні коси, ні пучка. Коротка стрижка робила її повністю схожою на молодого немічного хлоп’я, з малими печами, невисоким зростом та худорлявим, таких в жодному разі не брали до дружини князя Володимира. Таким навіть роботу по хазяйстві не давали.

— Саме так, — звичним тембром голосу промовила Ольга, підходячи ближче до нього. — Вибач, прийшлось затриматись через непередбачувані обставини.

— Хотів би я сказати, що радий, що з тобою все гаразд, але язик не повернеться подібне промовити, — кощій хотів було підійти ближче, але коли побачив зброю, яку Ольга тримала в лівій руці, відсахнувся від неї, мов від прокази. — Це щось нове. Гадав твоя зброя – голос.

Дивакувата коса яка буквально випромінювала силу напружувала безсмертного.

— Розповім трішки пізніше про неї. В тебе все добре? — вона хвилювалась за нього.

— Інакше й бути не може, я ж безсмертний, в мене все завжди гаразд, — з легкою надмірною посмішкою промовив він. — Останнім часом страждаю провалами в пам’яті. Я сюди приходив довгий час, і не знав з якою причиною, а потім виявляться на тебе чекав. Ось побачив тебе, і все, моя пам'ять магічним чином повернулась, — погляд його став теплішим. — О! Хоч ще тобі дещо розповім, я тут ходжу туди-сюди, про одну білявку весь час думаю, навіть Ягані розповідаю, як в мене серце б’ється від неї. А насправді я під її чарами, — в нього вирвався нервовий смішок. — Ольго, з якою метою ти це все робила?

— Ти мені потрібен, — відверто зізналась Ольга.

— Навіщо?

Погляд сірих очей кощія в знову став  холодним, мов грудневий мороз. Він  не виражав більше емоцій, кам’яний вираз з чіткою позою, він навіть не рухався більше.

— Так треба було.

— Це не пояснення! — вирвалось надто емоційно, чим розраховував безсмертний. Він розтиснув долоні, що отерпли. — Ти і Ягану використовувала задля своєї примхи?

— Так, — знову правдиво зізналась Ольга. — Ти помітив мою магію чи її зміни?

— Скоріше прогалини в пам’яті. Саме це тебе видало. Після кожної зустрічі, Ягана мало що пам’ятала. Я мав побідне, не складно об’єднати, щоб зрозуміти – хтось навмисне цупив наші спогади собі і користується як заманеться. Ми тобі іграшки? Весело керувати чужими долями?

— Не зовсім, якщо по правді казати. Обставини вимушують так вчиняти, мені це також не приносить радощів.

— Спробуй видавити хоча б сльозину, тоді можливо повірю.

— В мене мало часу, — хвилювання знову повернулось до Ольги. — Слухай мене уважно!

— Ти знову це робиш! Ні, з мене досить, я не буду твоєю розмінною монетою! — кощій зробив кілька кроків, збираючись йти як надалі від заклиначки.

— Стій на місці, і слухай мене уважно, — менше чим за секунду безсмертний зупинився, відчуваючи як тіло буквально паралізувало і не підкорялось йому.

— Що ж ти робиш, — дивлячись на власне тіло, тихо промовив Костій, в його погляді більше не було ні ненависті і яких інших емоцій.