14

Скляна порожня будівля, в вікнах якої віддзеркалювалась синява прозорої води. Костій не любив закриті водойми, штучно створені людиною, оброблені різними хімічними сполуками для чистоти. Коли він увійшов в будівлю, то відразу відчув запах хлорки, вона була надто концентрована. Абсолютна тиша в якій чулось лише періодичне хлюпання – підігрів басейнів. Чомусь дуже важливо було русалкам підтримувати потрібну температуру, і якщо в день це для людей, то в ночі для них самих. Дніпро було небезпечне для них, страшились розкриття, але свої особисті басейни різні за глибиною і довжиною – було ліпшим, для підтримки внутрішнього балансу.

Кощій був абсолютно впевненим, що знайде його тут. Він чув і раніше про нього від різних істот, але ніколи особисто з ним не зустрічався. Напівкровка, що поєднувала в собі риси людини та мала сили істоти.

— Кощій Безсмертний! — голосно вигукнув Віктор, знаходячись по іншу сторону басейнів. — Кого-кого, а Вас, я точно не очікував ось так тут зустріти. Поплавати закортіло?

— Цей вид загрузок мені не дуже подобається. Я тут в справі. Може чув про виродка, що не належить ні людям, ні істотам. Русалку наслав на заклиначку, з місією вбивства. — Костій не кваплячись підходив до Віктора. Гучні його кроки відлунням розлітались по приміщенню. В лівій руці кощій тримав косу, яка виблискувала зеленим сяйвом в пітьмі. — Я в збентежені. На мою заклиначку, підло напали, зі спини. Як гадаєш, що я повинен зробити з тим, хто таке вчинив з нею? Вбити, позбавивши душі? Розчленувати і лишити рештки собакам, чи пустити в Дніпро сомам на корм?

Костій зупинився, тримаючи дистанцію з Віктором в п’ять метрів. Змієвський сидів на невеличкому складеному стільці, що нагадував рибацький. Він не зводив очей з Костія, розглядаючи його до деталь з захватом і бентеженням одночасно. Віктор чудово бачив в темряві, ще одна зі здібностей які він успадковував від батька.

— Я навіть не мріяв зустрітись особисто. Це честь, — Змієвський підвівся, трішки вклонився, виражаючи пошану. — Я стільки всього чув, і ось маю можливість на власні очі, поглянути на Кощія Безсмертного і його величну зброю у всій красі.

Віктор  відчував трепетне хвилювання, поколювання в пальцях від такого поворот подій.

— Ти не розчув моїх слів?

— Я обурений до безтями! Як так вийшло, що вона вас зробила рабом? Величного Кощія! Найсильнішу істоту, яке тільки знає людство, ганебно зображуючи в казках та небилицях.

— Досить підлабузництва. Я задав питання, навіщо тобі смерть заклиначки?

— Вона мені не до вподоби, і рід її весь також.

— Причина для вбивства, м’яко кажучи сумнівна.

— Її перейшло у спадок те, чим вона не мусить володіти!

— Так тебе цікавить книга сімейства Рейнхард. Ти ж на половину істота, навіщо вона тобі? Крім білих сторінок все одно нічого не побачиш.

— Я пропоную вам вигідну пропозицію. Виграють обидві сторони від цього.

— Дай мені хоча б один вагомий привід, зберегти тобі життя.

— Я маю спільних пращурів з Адаліною Рейнхард. Вони разом зачали писати книгу, яка потім стала чомусь сімейною реліквією Рейнхард. Передавали книгу з покоління в покоління. Книга, яка далась їм дорогою ціною. Тільки ось з її сторони пращури пролили кров моїх, в надії перервати весь родовід. Вони століттями не підозрювали, що окрім них, є ще інші, хто може бачити сутність істот. Вагома причина зберегти мені життя?

♦ ♦ ♦

За останні дні, Адаліна вперше лишилась майже на самоті, не враховуючи Якова. Її голова гуділа від думок, які звивались мов змії. Сьогодні вона стала свідком, що чекатиме Костія, якщо він зробить спробу нашкодити її. Вічна агонія чекатиме кощія, якщо той не підкориться її магії, зашкодить їй. Адаліна тепер точно впевнена, що Костій їй не загроза. Брехливий, зверхній, створюючи інтриги, і все ж, не такий байдужий, яким хоче здаватись. Синець на її грудній клітці тому яскравий доказ.

Кощій намагався її врятувати, всіма можливими способами, і в його очах, навіть, коли зір Адаліни був не чіткий, все ж вона побачила – хвилювання, турботу. Десь, глибоко в середині на поверхню пробиралась совість.

Рита покину будинок, вибачилась за свої дії кілька разів поспіль. Чомусь на неї Рейнхард не тримала образи, жодної, хоч та і намагалась її вбити. Після пережитого болю, Костій також вийшов провітритись. Адаліна його не зупиняла. Вона не відразу зрозуміла, що саме кров її, так нашкодила кощію, довела майже до стриманих криків. Її серце ледь не вистрибнуло з грудей. Надто жорстоко виглядала картина.

Костія вдалося спасти, лише завдяки тому, що Рита помітила каплі крові на косі, яка весь час валялась на підлозі. Витерши їх, кощій перестав корчитись в муках болю.

З Безпалим вийшло також непорозуміння, яке владнати Адаліна не знала як. Вибачень було замало, а дати щось більше чим вибачення, вона не мала що.

— Якове, ти спиш?

— Ні-ні, — одізвався домовий, з’явившись відразу, як тільки Адаліна покликала.

— Маєш настрій для розмови?

— Завжди маю для тебе-тебе.

— Це справді ти відповідаєш, не через те, що прив’язаний до мене?

— Справді  я-я, — домовий всівся стояв біля дверей, не насмілюючись підійти ближче до Адаліни. — Магія, що прив’язала мене до крові заклиначки не впливає на мої емоції, відношення, слова. Ти можеш мене будь що запитати і я тобі чесно відповім. Теж саме стосується і прямих наказів. Ніхто з твоїх предків надомною не знущався. Якщо це те, що тебе хвилює-хвилює.