12

На кухні Костій мирно мив посуд, Яків гойдався на стільці, а Іван свердлив поглядом кощія. Безпалому зовсім не подобався безсмертний чоловік, який виглядав занадто привабливим та будував всілякі перешкоди його ліпшій подрузі. Хоча в останньому Іван мав дещо сумніви.

Стільки він пам’ятав, але Адаліна ніколи не вдавалася до маніпуляцій, порушення свого слова чи гучної пустої балаканини. Саме сьогодні вперше за весь час їхньої дружби, в них виникли розбіжності в поглядах. Він однозначно ніколи не зраджував даного слова, не поступався принципами, та не вчиняв поганого, навіть ворогу, який не однократно бив ножем в спину. Адаліна, яку він знав так би не вчинила, навіть би не подумала в лиху сторону. Безпалого така поведінка Рейнхард застала зненацька.

Засуджувати її він не мав ніякого права. Іван не знав, якби сам вчинив, якби дізнався, що його сім’ю вбили істоти, а меншу сестру викрали. Все що він міг, це лишитися поруч до самого кінця, і спробувати не розкрити свій сімейний секрет. Він не може порушити дане слово матері, навіть Адаліні, як би він не хотів їй допомогти.

— Щось Адаліна довго, — поглядаючи на ручний годинник, промовив Іван, відволікаючись від тривожних думок. — Піду перевірю.

— Русалка не увійшла до будинку-будинку, — прокоментував Яків, продовжуючи гойдатись на табуретці.

Слова домового не зупинили Безпалого. Увійшовши до коридору, Іван кілька разів кліпнув очима, щоб зрозуміти, що картина реальна. На ганку стояла Рита, яка тримала витягнуту руку вперед, зжавши міцно кулак, та Адаліну, яка лежала біля сходів, не подаючи ознак життя. Іван не встиг раціонально переосмислити ситуацію, його інстинкти спрацювали раніше, ніж він усвідомив можливі наслідки.

Безпалий протягнув руку до комода, де стояла ваза з пластиковими квітами. Подаровані ним, для декору Адаліні, в знак переїзду. Він не сподівався колись їх використати. Взявши до рук квіти, гострим кінцем стебла, він жбурнув їх по черзі  в Риту, поціливши спочатку в руку, що стискала кулак, потім іншу, коли русалка спромоглася продовжити магію іншою. Стебла також поцілили попали в ліве плече та праве стегно. Рита похитнулась, відступивши на кілька кроків, звалившись прямісінько на сходи.

Іван не глянув в бік русалки, він кинувся до Адаліни, в якої були посинівши губи та бліда шкіра. Її одяг та вся вона була мокра, мов щойно винирнула з озера. Навколо ніякої води більше не було. Безпалий нахилився до обличчя Рейнхард, вона не дихала. Він доторкнувся до сонної артерії на шиї, де відчувався ледь вловимий пульс.

— Не смій померти ось так!

Іван вклав Адаліну на спину, закидаючи її голову назад, зробивши глибокий вдих,  він затис пальцями її ніс, щільно притулившись своїми губами до її рота. Штучну вентиляцію легень Іван освоїв ще в підлітковому віці, але ніколи не думав, що використає її на Адаліні. Іван відсторонився, чекаючи пасивного видиху від Рейнхард. Коли цього не трапилось він повторив кілька разів поспіль процедуру витримуючи інтервал.

— Ну давай же… давай Ада!

— Чому так довго-довго, — в кімнату увійшов Яків.

Домовий закляк на місці, спустошено опустивши руки, переводячи погляд з відчинених дверей на Івана з Адаліною.

— Пульс! Він зник! — панічно промовив Іван. — Часу мало, вона помирає!

Костій мовчки вийшов з кухні, не знімаючи навіть фартуха, якого надів, щоб не забруднити одяг при миті посуду. Він спостерігав як Іван намагався врятувати заклиначку, яка позбавила його волі. Закляла, оберігати її від всіляких істот. Кощій з радістю би допоміг русалці вбити Адаліну, але десь глибоко в середині, незрозуміло що, стискало його серце, руки, ноги.

— Їй потрібна серцево-легенева реанімація.

— Ти що лікар?

— Не час питати про мої здобуті ліцензії, — Костій в лічені секунди опинився біля тіла Адаліни, буквально відштовхуючи Івана. Він розмістив ліву долоню на нижній третині грудної клітки Адаліни, різко нанісши короткий різкий удар, повторивши це відразу наступною рукою. — Надіюсь за синці на її тілі, вона не заставить мене драїти туалети. Пульс присутній! — Костій повторив штучне дихання.

Кощій не встиг відсунутись, як Адаліна в буквальному сенсі виплюнула воду йому в обличчя. Її повіки відкривались та періодично закривались. Вона бачила розмиті силуети, та не спроможна була прийти цілковито до тями.

— Це така дяка за врятоване життя? — скипів кощій, витираючи обличчя фартухом.

— Пізніше подякує, — Іван підхопив на руки Адаліну, попрямувавши до гостьової. — Потурбуйся краще про нашу незвану гостю, яка лежить на ганку.

— Ти не маєш надомною влади, щоб керувати! — прямолінійно і рівним голосом промовив кощій, але все ж таки підвівся і попрямував до ганку. Там справді лежала без тями русалка в тілі якої вткнуті були стебла штучних квітів. — Якове, впусти її, — взявши русалку на руку, Костій стояв перед дверима, дивлячись на домового.

— Не можу. Вона погана-погана.

— Вона не керувала собою. Щоб дізнатись, хто її підіслав, вона нам потрібна.

— Добре-добре.

— Дякую.

Костій увійшов, несучи русалку до гостьової також.

— Навіщо вона в будинку? — запитав Іван.