7

28 липня 988 рік

— Цей день точно увійде в історію, — тяжко зітхнула Яга, перемішуючи дерев’яною ложкою суміш в казані. — Нас витіснять, от побачиш! Згадаєш, ще мої слова.

Молода Яга поправила червоне намисто на шиї, що виділялись на білосніжно-білій сорочці. Єдине, що могло хоч трохи її розважити. Останнім часом Яга перебувала в похмурому настрої, зміни які напрочуд швидко відбувались зовсім не влаштовували. Ще не давно їй, та багато іншим істотам поклонялись, в лісі залишали ласощі, молодь приходила за чар-зіллям. Яга ніколи не мала діла до політики, князівства і решти, що відбувалось поміж життя людей, але християнство витіснило віру людей в надприродне. Язичество тануло, мов цукор у воді, а разом з ним здібності істот, які слабшали та починали переховуватись від людей, щоб зберегти собі життя.

— Людство прогресує і це є природно.

Кощій ліниво погойдувався в кріслі-гойдалці, споглядаючи як вугіль виблискує в полум’ї. Останнім часом він занадто зачастив до Яги та її хатини на курячих лапах. Чи то повітря було в лісі занадто чистим, чи кришталеві водойми Почайни, а може селище, в якому проживала красуня Ольга, якою кощій не міг налюбуватись.

— В мене з’явились зморшки! — нервово постукуючи ложкою по казанку, промовила Яга. — Тобі-то добре, постійно молодий і не старієш, а до мене вже час підкрався! Я не збираюсь перетворюватись на страшну огидну бабцю!

— Ти щось придумаєш. Заколотиш зілля когось та й будеш вічномолода.

— А може мені князя Володимира вбити?! Якоїсь чуми наслати чи наврочення, і тоді все, ніякого християнства!

— На багаття хочеш горіти?

— Часом здається кращим виходом – згоріти. Переховувати хатину стає все складніше і складніше, особливо від лучників з вогнем. Ніхто не купує магічних трав, не лишає курочок в лісі. Всім подавай науковий підхід, пояснення, — Яга продовжувала бубоніти, часом в такт розмахуючи ложкою. — О-о-о, згадала!

— Що? — крізь дрімоту, промовив кощій.

— До мене Ольга твоя приходила.

— Вона не моя! — сон як рукою зняло. — А що хотіла?

— До відьом не за чаюванням приходять, сам розумієш. Магію просила, і не звичайну, а древню, заборонену!

Від почутого Костій різко випростався, підійшов до Яги, з насупленим обличчям.

— Ти ж їй нічого не розповіла про мене?

— Їй і розповідати не потрібно. Не зиркай на мене таким поглядом! Вона знає, що ти не людина.

— Звідки?

— Я схожа на провидицю?! Ольга твоя, виявилась не звичайною смертною. Заклиначкою себе назвала. Говорила, що всю сім’ю прокляв який чаклун. От і бачить вона справжню сутність всіх істот.

— Вона з самого початку знала, хто я.

— Не лише хто ти. Русалок у водоймах Почайни, лісового, мене. Сказала, що багатьох зустрічала у своєму житті.

— А що за магію просила?

— Древню, заборонену.

— Це я зрозумів, а конкретно?

— Костій, ти їй назвав своє справжнє ім’я?

— Ягана в мене не вічне терпіння!

— Костій, дурень ти! Не кохаєш ти її, то все чари. Зачаклувала вона тебе. Дар в неї такий. Як тільки заговорить з істотою, і все, воля твоя належить їй. Ніхто не здатен вивільнитись з під цих чарів, якщо вона того не захоче. На службі таємній вона, від князя Володимира, мусила знищити всіх істот. Серцю людському не накажеш, от і закохалась вона в тебе. Її почуття-то справжні на відміну від твоїх. От і звернулась вона, щоб магію свою дещо підкоректувати.   

— І ти їй допомогла?

— А я що не істота по-твоєму? Право вибору ніхто мені не давав! Її магія здатна зітерти всіх нас з лиця землі. Не знаю, що вона збирається робити з  заклинанням і своїми здібностями, але на душі не спокійно. Бути заручником, паскудне відчуття.

Костій стояв мовчки, почуваючись бовдуром. Він вперше закохався в смертну дівчину з першого погляду. Випадково, яка трапилась йому посеред ринку. Вона виділялась серед всіх, і не помітити її було не можливо. Заплетена коса до пояса, в руках тримала величезний букет польових ромашок і посмішка, від якої десь в середині, відразу розливалось тепло. 

— Це не правда!

— Еге, не правда. Тільки-но я щось не згадую, щоб кощій безсмертний в смертних закохувався!

♦ ♦ ♦

— Могильні квіти, але навіщо?! Можливо це не він їх збирав, а той в кого він їх купив. Ця думка не давала мені спокою… а це що?

Ранок який мав нести хороші переміни, таким не виявився. Адаліна пів ночі витратила на пошуки інформації про могильні квіти та все, що могло бути з цим зв’язано. Дискомфорт находження в будинку Якова не приносив, а от Костія та Івана, який виявив бажання лишитись на ніч – цілком. Вона не знала як сприймати кощія, що був істотою і той же момент виглядав як звичайна людина. Вона не могла розгледіти його сутність, навіть докладати зусиль. Поводив він себе відповідно.

— В тебе абсолютно порожній холодильник. Точніше він навіть не увімкнений в розетку. Ти точно маєш права на опіку?