5

За кілька годин до подій в «центрі Землі»

— Це найбезглуздіша і найнебезпечніша ідея!

Іван склав руки на грудях, ходячи по горищу буквально колами. Насуплені його брови та невдоволений погляд, демонстрував відсутність позитивного настрою.

— Іншого вибору немає, — спокійно промовила Адаліна. — Все спрацює.

— А якщо ні, що тоді робитимеш? Осередок центра Землі, це безглуздо звучить навіть з наукової точки зору! Там температура, за якої, людське тіло відразу згорить! Ти думаєш про наслідки?

— Ваня, я про них не думаю від вчорашнього дня, коли в моєму будинку з’явився спочатку Яків, а потім незрозуміла істота, яка викрала сестру! — тембр голосу Адаліни тремтів. — Все що мені лишається, це промовити те чортове заклинання, і надіятись, що все спрацює!

— Я тебе запитаю, про твій план дії, якщо не спрацює? Досить повторювати вчорашні події, я був з тобою, і сам на власні очі все… майже бачив. Я хочу, щоб ти повернулась живою, я не зможу сам врятувати твою сестру, якщо тебе раптом не стане.

Адаліна на кілька секунд змовкла, не знаючи, що відповісти Іванові. Він готовий був допомагати їй двадцять чотири години на добу, на заміну нічого не вимагаючи. Без вагань повірив в містичні дійства, не піддаючи критиці та логічним поясненням, того що відбувалось. Вона не збиралась помирати, принаймні поки не знайде сестру. Їй потрібна була допомога Івана, який мав дивну силу, що діяла на неї прикликаючи здоровий глузд, та остуджувала її нетерпіння.

 Це все тягнулось ще з дитинства, вона завжди вв’язувалась в неприємності, з яких, лише Іван знав як викрутитись.  Такий собі тандем з раціональності Івана з багажем його знань та легковажності та тяги до пригод Адаліни. Обоє подорослішали, але дещо так не змінилося.

— Якщо вона не прикличе кощія, я її поверну в будинок-будинок, — втрутився в розмову Яків, поправляючи свою шапку на голові.

— А ти зможеш?

— Ти хазяйка будинку, я вже говорив, наш зв'язок міцнішає. Якщо твоїй душі буде щось загрожувати, я відразу поверну її в тіло, — Яків наразі не був схожий на милого дідуся, яким здавався до цього. Погляд його зелених очей випромінював впевненість, а стійка так і виголошувала – «я готовий до бою». — Ваня, її тіло не згорить, тому що вона буде не в фізичній оболонці. Ніхто з людей не здатний туди потрапити. Лише душа, яку принесла істота-істота.

— Якщо ти здатний повернути душу Адаліни, як щодо Ельвіри. Її ти можеш повернути в будинок?

— Ні, не можу, я не відчуваю її присутності. Надто сильні чари її приховують-приховують.

— В мене питання, яка істота погодиться не зжерти мою душу і віднести на ваш, так званий аукціон?

— За це не хвилюйся, я подбаю-подбаю.

— Я буду чекати, — Іван всівся на крісло, схрещуючи ноги. — доки ти не повернешся!

— Ти не забув, що саме я безробітна, ти бажаєш такої ж участі?

— Я не лише адміністратор книгарні, я її власник, — Іван відвів погляд в сторону, не бажаючи прямого контакту з Адаліною. — Не казав тобі, бо не хотів, щоб ти гадала, що моя пропозиція, має сенс лише для тебе. Нам в книгарню справді потрібен додатковий продавець.

— Ти не говорив.

— Ми з тобою кілька років не підтримували зв'язок, я багато чого тобі не говорив.

Слова Івана були дещо дивними, але Адаліна вирішила, що в неї занадто розіграна уява через події, які відбулись останнім часом.

♦♦♦

  Змієвський сидів за столиком, умиротворено розколочуючи ложкою цукор. Знедавна в нього з’явилась особлива пристрасть до чорного міцного чаю з молоком. Терпкість пом’якшувалась від ніжного молока, лишаючи на язику присмак солоду від цукру.

Теплий липневий вітер лагідно тріпотів його укладене назад волосся, яке значно відросло і почало крутитися. На підборідді красувалась відведена, але доглянута борода. Віктор виглядав тепер значно старше. Костюмам він не зраджував навіть в улітку, хіба що міг облишити піджак, лишаючись в білосніжній сорочці, дозволивши собі не застебнути три-чотири верхні ґудзики.

Столик розташовувався практично на березі Дніпра, відкриваючи простір на рівнинну річку з повільною та спокійною течією. Віктор вже бував не однократно в Черкасах, і майже кожній візит закінчувався невдачею віднайти жадане та трагічною смертю того, хто створював перешкоди йому.

За його спиною згорблено стояв Вій, лише тихе його сопіння, видавало присутність.

— Цього разу все має бути інакше! Мені бракувало чимало зусиль віднайти онучку Катаріни, та підкупити цих смертних телепнів, які вдають із себе казна-що. Врешті-решт дім таки дістався саме Адаліні, не такі вже вони й телепні, виходить.

— Та-ак па-ане.

 — Пошуки книги знову відтягуються, — голос Віктора трішки поник, він відсьорбнув чай, який вже охолов. — Адаліна має силу віднайти книгу. Всі старання Катаріни марні. Книга все одно буде моєю!

— Та-ак па-ане.

— Але… дещо, є, що не може мене не турбувати, — Віктор знову відсьорбнув чаю, скривлюючись, що той вже холодний. — Не вона знайшла книгу, а молодша сестра. Це дивно. Як гадаєш мені варто втрутитись?