4

Порожня ванна задушливо тиснула. Адаліна увімкнула кран з холодною водою, гадаючи, що це приведе її до тями. Вмивання не допомогло. Вона дивилась у своє відображення, і якоюсь мірою, воно її дратувало. Очі були припухлі від сліз, від укладання брів практично сліду не лишилось, шкіра виглядала змореною. Раніше, Адаліна ретельно слідкувала за своєю зовнішністю – вчасно відвідувала косметологів, робила кератин на волосся, адже вроджена структура пухнастості її не влаштовувала. Манікюр, який потребував негайної реанімації. І все ж, тепер це все, не мало жодного сенсу і в особливості блиск світло пшеничного кольору волосся на сонці. Для неї було достатньо зв’язати тугого хвоста на потилиці, вдягнутись комфортно, для боротьби з надприродним. Зміна пріоритетів  змушує змінювати принципи.

Адаліна окрім спустошення, злилась на всю родину, в якої не знайшлось часу для розповіді сімейних таємниць. Їй одній потрібно було з усім розбиратись, і якщо років сім назад це здавалось би крутою пригодою, то наразі зовсім ні. Окрім надприродних проблем, були реальні, у вигляді не погашеного кредитного боргу, відсутність роботи, а отже і заробітку, який би дозволив звичайне харчування.

Вчорашня зустріч з бабою Ягою дала цінний урок Адаліні, яка усвідомила, що для боротьби з істотами вона не мало ні фізичної підготовки, ні якоїсь зброї.

Все, що мала Рейнхард – це клаптик паперу, на якому було красивим почерком виведено п’ять букв. Ім’я Кощія, який би мався підкоритись її волі, допомогти захисти від нападів інших істот та врятувати сестру, а також віднайти втрачену сімейну реліквію.

— Ти ще довго тут будеш-будеш, — поява домового вже не лякала Адаліну, навіть не дивувала. — Там біля дверей стоїть Іван, мені його впустити в будинок?

— Від коли ти маєш такі здібності?

Вона витерла обличчя рушником, виходячи з ванної.

— Ну-у, коли домовий в злагоді з хазяїном, його сила міцнішає. Я тепер повноправний захисник будинку, і здатен не впускати в будинок і смертних ні інших істот-істот.

— Де твої здібності були вчора, — зітхнула вона, спускаючись до вітальні.

— Ти згадала заклинання-заклинання?

— Яків, як я  можу згадати те, чого не знаю? — Адаліна відчинила двері, на порозі справді стояв Іван.

Сьогодні він мав вигляд інакший. Звичайні сірі джинси, кросівки та темно-зелена вільна  футболка. Його обличчя виглядало стомленим, синці під очима та злегка скуйовджене коротко стрижене чорне волосся, яке наразі нагадувало солому. Вона не одна, хто погано спав в ночі. В руках він тримав три стаканчики з кавою та пакетик, на якому красувався надпис – «найсмачніші пончики Черкас».

— Добрий ранок, гадаю ти не снідала, — хлопець пройшов до будинку, направляючись прямо до кухні. — Яків, ти вживаєш людську їжу? Я подумав, буде безтактно не взяти тобі, хоч і не впевнений, чи тобі таке до вподоби.

— Я обожнюю все-все! — радісно старець заплескав в долоні, і наступної секунди сидів за столиком.

— Дякую, в мене в холодильнику манна каша для Ельвіри і молоко, десь здається є запаси мюслів, але не пам’ятаю куди я їх розмістила, — кава і пончики які приніс Іван, для Адаліни здалось найсмачнішим, що вона взагалі куштувала. Після відвідування баби Яги, в неї не було апетиту, сну також.

— Я вчора набрався книг з роботи, все, що мало хоч якийсь натяк на міфологію, фольклори та билини. Можеш мене привітати, я встановив власний рекорд по прочитанню книг, — Іван мав позитивний настрій, хоч і невиспаний. — І знайшов кілька цікавих фактів, думаю вони будуть корисні. Книги я не ніс, мені потрібно було їх повернути сьогодні, але я сфотографував сторінки. Погортай галерею.

Безпалий дістав телефон, демонструючи подрузі зроблені фото. Змальована Яга відрізнялась від реальної, але казковий прототип мав дещо подібне з реальністю.

— Вона збирає дівочі сльози, бо це головний компонент зілля вічної молодості, — збільшуючи фото, прочитала Адаліна, — якщо позбавити Ягу молодості, вона почне швидко всихати, поки не перетвориться на горстку попелу. Це реально діє?

— Зілля Яги існує справді, але компоненти нікому не відомі-відомі, — прокоментував домовик.

— Один з них, нам точно відомий, — скептично вимовив Іван.

— Бездушний, — прочитала Адаліна наступну інформацію, яка їй цікавила. — означає, що його душа схована. Позбавивши Кощія його безсмертя, він стає звичайною людиною. Ого! Істоти здатні стати людиною?

— Не зовсім так-так, — старець доїдав останній пончик, розтягуючи насолоду. — Ми всі здатні перероджуватись після смерті. Хтось перероджується в смертних, а хтось знову в свою сутність. Це дивний закон природи, який нам не зрозуміти. Ніхто не пам’ятає свого минулого життя-життя.

— Яків, а взагалі який принцип вашого існування?

— Тобі він не сподобається-сподобається, — від безтурботного виразу обличчя домового й сліду не лишилось. — Щоб існувати, нам потрібне підживлення магічною енергією, вона є абсолютно в кожній смертній душі. Це не означає, що люди мають магію, просто ваша душа є для нас енергією так сказати. Винятком є Яга, яка одвічно на своєму зіллі, і допомагає чомусь воно тільки їй,  та Кощій –  він абсолютно безсмертний в усіх своїх проявах. Є навіть думка, що він перший з істот, хто з’явився на землі. Відразу кажу, щоб не було мішанини. За столітнім перемир’ям, істотам заборонено поглинати людські душі, але не всі його дотримуються-дотримуються.