Розділ 7

Небо над Палаючою Горою остаточно очистилося, розквітнувши м'яким лазуровим сяйвом. Чотири дракони — НАН, Акваріс, Бронн та Ігніс — зробили останній урочистий круг над вершиною і плавно опустилися на землю довкола мене.

Срібний кулон на моїй шиї більше не палав тривожним світлом. Тепер усі чотири символи — срібне крило Повітря, бірюзова крапля Води, золота гора Землі та палаюча іскра Вогню — м'яко переливалися, віддаючи приємним, затишним теплом у самих грудях.

— Ти повернула гармонію в наш світ, мала Хранителька, — мовив Ігніс, схиляючи палаючу голову. — Відтепер кожен із нас завжди чутиме твій заклик, де б ти не була.

— А тепер тобі час повертатися, Ніко, — тихо сказав Водяний Акваріс. — На тебе чекають удома.

Я по черзі підійшла до кожного з велетнів, поплескала їх по міцній лусці та подякувала за сміливість і вірність. Потім спритно вискочила на спину НАНа. Його перламутрова грива була такою ж м'якою та знайомою, як і в перший день нашого польоту.

— Ну що, НАНне? Летимо додому! — з полегшенням мовила я.

Повітряний дракон розправив свої величні крила, і ми стрімко злетіли вгору. Пролітаючи над землями, які ми щойно врятували, я бачила, як ожила природа: Глибокі Кришталеві Озера знову сяяли блакитною водою, у Прадавньому Каньйоні зеленіли молоді гаї, а в повітрі пахло свіжістю, квітами та чистою магією.

Коли на обрії з'явилися знайомі обриси нашого будинку, сонце вже повільно сідало за горизонт, забарвлюючи хмари у ніжні рожеві та золотаві відтінки.

НАН м'яко закружляв і плавно опустився біля відчиненого вікна моєї кімнати. На порозі чекала мама. У її очах більше не було тривоги — лише безмежна гордість, тепло та любов.

— Ти впоралася, Ніко, — тихо мовила вона, простягаючи до мене обійми, коли я перестрибнула з підвіконня на підлогу. — Я відчула, як повернувся баланс. Ти стала справжньою Захисницею Драконів.

— Ми зробили це разом, мамо, — посміхнулася я, міцно обіймаючи її. — Я, НАН і всі дракони.

НАН зробив тихий, задоволений гуркіт біля вікна, уткнувшись носом у моє плече на прощання, а потім перетворився на легкий, прозорий вихор вітру й розчинився у вечірньому повітрі, залишивши на підвіконні маленьку сяючу пір'їнку.

Я підійшла до столу, дістала свій зошит для історій і відкрила першу чисту сторінку. Я знала, що попереду буде ще багато дорослих справ, навчань та щоденних турбот. Але цей дивовижний світ, ця сила, віра та магія тепер назавжди залишаться зі мною — у моєму серці, у моїх думках і на сторінках моїх книг.

Я посміхнулася, взяла ручку і написала перші слова:

«Все починалося з польоту у сні...»