Розділ 5

Повітря змінилося миттєво, варто було нам покинути межі північних озер. Замість крижаного вітру обличчя обпалило сухе, гаряче марево. Під крилами НАНа простір розгортався гігантськими червоними скелями, глибокими тріщинами та високими кам'яними вежами Прадавнього Скелястого Каньйону.

Акваріс летів трохи нижче, огортаючи нас легкими водяними бризками, які рятували від спеки.

— Відчуваєш це, НАНне? — тихо запитала я, міцно тримаючись за перламутрову гриву.

Дракон видав тривожний звук. Земля під нами не просто мовчала — вона тремтіла. З глибин каньйону долинав глухий, важкий гуркіт, наче саме серце гір намагалося пробитися крізь кам'яну товщу.

Срібний кулон на моїй шиї спалахнув яскравим, бурштиново-жовтим світлом. Його тепло вказувало прямо в найглибшу ущелину, завалену величезними, неприступними валунами.

— Там! Приземляємося! — вигукнула я.

Коли ми опустилися на гарячу червону землю, пил під ногами зметнувся вгору. Пред нами була гігантська печера, вхід до якої повністю перегороджувала стіна з чорного, закопченого граніту. Це не були звичайні камені — на кожному з них вилася темна, магічна в'язь, що висмоктувала життя з гір.

З-за кам'яної стіни пролунав важкий, стомлений голос, від якого здригнулася земля:

— Хто... хто прийшов до моєї в'язниці?..

— Я — Ніка, нова Хранителька! — твердо відповіла я, зробивши крок уперед. — І ми прийшли визволити тебе!

— Це марно, дитино... — зітхнув голос. Це був Бронн, величний Дракон Землі. — Ці кайдани сковані з прадавнього страху та темної ваги. Води  та вітру недостатньо, щоб розбити їх...

— Але у нас є дещо більше, — посміхнулася я, подивившись на Акваріса та НАНа. — У нас є єдність!

Я приклала обидві долоні до гарячого чорного каменю. Кулон засяяв трьома барвами одразу — золотим Білим Вогнем, прозоро-блакитною Водою та срібним Повітрям.

— Акваріс, розм'якши темний граніт! НАНне, роздмухай магію! — скомандувала я.

Водяний дракон випустив потужний струмінь цілющої води, яка просеклася в тріщини темної в'язі. Повітряний НАН підхопив це вихором магічного вітру, а я спрямувала в самий центр стіни свій біло-золотий вогник віри.

Поєднання трьох елементів створило диво. Червоний гарячий камінь і темна магія під тиском води, вітру та світла вкрилися тисячами глибоких розламів.

БУУУМ!

Гігантська стіна з гуркотом розсипалася на дрібний пісок, розчиняючись у повітрі. З глибини розверзтої печерної пащі повільно підвівся він — величезний Дракон Землі, чия луска нагадувала міцну бронзу, вкриту живим зеленим мохом.

Бронн зробив глибокий подих, і в той же момент пустельний каньйон довкола нас почав оживати: з сухого піску на очах виринали зелені паростки, а тріщини в землі затягувалися молодим травостоєм.

— Ти повертаєш життя цьому світу, мала Хранителька, — Бронн низько схилив свою важку голову передо мною. На моєму кулоні поруч із краплею води викарбувався другий символ — маленька золота гора. — Залишився останній... Найнебезпечніший. Дракон Вогню.

Я подивилася на трьох величних драконів, які тепер стояли поруч зі мною, готові йти до кінця.

— Ми готові, — мовила я. — Ходімо визволяти останнього!

Бронн повільно підняв свою масивну голову і подивився на далекий обрій, де небо забарвилося у тривожний, темно-багряний колір.

— Ігніс, Дракон Вогню... Він ув'язнений у самому серці Палаючої Гори, — глибоким, як гуркіт грому, голосом мовив Дракон Землі. — Його лють і біль розпікають надра землі. Якщо ми не встигнемо, полум'я темряви спалить усе навколо.

— Він не просто ув'язнений, — додала я, відчуваючи, як кулон на шиї стає гарячим, ніби живе вугілля. — Він думає, що його зрадили. Зла сила отруїла його розум запевненням, ніби Хранителі забули про нього.

НАН підставив мені своє крило, щоб я могла легко піднятися йому на спину. Тепер наша команда була справді величною:

Повітряний НАН поруч із мною,

Гнучкий і швидкий Водяний Акваріс,

І потужний, мов сама скеля, Дракон Землі Бронн.

— Ми повернемо йому віру, — твердо сказала я, перехоплюючи срібну гриву НАНа. — Летимо до Палаючої Гори!

Дракони одночасно злетіли в небо. Внизу під нами випалена пустеля Каньйону вже наповнювалася життям: з тріщин пробивалася трава, а струмки Акваріса наповнювали сухі річища. Але чим ближче ми наближалися до багряного обрію, тим важчим ставало повітря.

По попереду чекала вирішальна битва — не лише за вогняного дракона, а й за весь баланс чотирьох стихій.