Розділ 4

Вітер на півночі був зовсім іншим. Він більше не пестив щоки лагідним теплом, а проривався крізь одяг гострими, мов голки, холодними поривами.

Під нами простягалися Глибокі Кришталеві Озера. У маминих розповідях це місце сяяло лазуровою водою та грало всіма барвами веселки, але те, що ми побачили з висоти, викликало в мене сироти по шкірі. Озера замерзли. Вода перетворилася на каламутний, брудний лід, а навколишні дерева стояли чорними й голими, наче спалені лютим морозом.

Срібний кулон у формі драконячого крила на моїй шиї раптом запекти: він замиготів тривожним синім світлом і почав ритмічно пульсувати, вказуючи вниз, у самий центр найбільшого озера.

— Ми на місці, НАНне, — тихо мовила я, міцніше стиснувши перламутрову гриву. — Шукаємо затишне місце для посадки.

Повітряний дракон плавно закружляв і м'яко опустився на вкритий інеєм берег. Його великі очі тривожно оглядали темну печеру, що темніла під високою скелею біля самого краю крижаного плеса. З глибини тієї печери долинав важкий, тихий стогін, від якого ставало моторошно.

— Тримайся поруч, НАНне, — сказала я, зробивши перший крок по хрусткому снігу.

Ми повільно увійшли під кам'яні склепіння. Повітря тут було настільки холодним, що пара від нашого подиху миттєво перетворювалася на дрібні крижинки. І там, у глибині гроту, ми побачили ЙОГО.

Великий Дракон Води — із гладенькою, глибоко-синьою лускою, схожою на морську безодню, — лежав на підлозі печери.Його величні крила та хвіст були прикуті до скелі товстими, липкими ланцюгами з темного, непроникного льоду. Ці кайдани висмоктували з нього життя, не даючи водяній магії живити довколишню природу.

— НАНне, спробуй розбити їх! — скомандувала я.

Повітряний дракон випустив потужний струмінь магічного вітру, але льодяні ланцюги навіть не похитнулися. Вони були створені темною силою, яка не боялася звичайної атаки.

Дракон Води повільно розплющив свої величезні, темно-блакитні очі, сповнені болю, і подивився на мене.

— Тільки... сила Хранительки... — пролунав у моїй голові його слабкий, але глибокий голос. — Тільки чистота твоєї віри та підтримка Повітря зможуть розтопити темний лід...

Я ступила крок уперед і приклала обидві долоні прямо до холодного, темного ланцюга. Кулон на моїй шиї спалахнув яскравим, сліпучим світлом.

— Я — Ніка, твоя Захисниця, — твердо вигукнула я, відчуваючи, як усередині мене прокидається прадавнє тепло, яке мама передала мені. — Визволися!

З-під моїх долонь вирвалося сяюче, біло-золоте полум'я. Це не був звичайний вогонь, що обпікає — це було чисте тепло віри та захисту. воно м'яко огогорнуло темні крижані ланцюги, а НАН поруч дмухнув потужним струменем гарячого магічного вітру, роздмухуючи це світло.

По печері прокотився гучний, кришталевий ТРІСК!

Темний лід укрився сотнями дрібних павутинок-тріщин і з гучним дзвеном розсипався на тисячі дрібних, нешкідливих іскор. Ланцюги зникли.

Дракон Води важко зітхнув, розправляючи свої занімілі сині крила. З кожним його подихом печера починала змінюватися: важкий, колючий холод відступав, а з-під розталого льоду пробивалися перші струмочки чистої, прозорої води.

— Дякую тобі, мала Хранителько... — глибокий голос водяного велетня пролунав у моїй голові вже набагато впевненіше і тепліше. — Мене звати Акваріс. Ти врятувала не лише мене, а й усі північні води.

Він повільно підвівся, низько схиливши свою величну голову передо мною та НАНцем на знак вдячності. Срібний кулон у формі крила на моїй шиї знову м'яко запульсував, але цього разу — спокійним, бірюзовим сяйвом. На ньому з'явився новий карбований символ — маленька крапля води.

— Але твоя місія тільки починається, Ніко, — продовжив Акваріс, подивившись убік виходу з печери. — Мої брати — Дракон Землі та Дракон Вогню — усе ще чекають на допомогу. І наступний слід веде до Прадавнього Скелястого Каньйону...

Я посміхнулася, відчувши, як усередині зростає невимовна гордість та впевненість. Ми зробили перший крок.

— Тоді не будемо гаяти часу, — мовила я, поплескавши Акваріса по гладенькій лусці та повертаючись до НАНа. — Нас чекає новий шлях!