Розділ 3

Мама підійшла до старовинної дубової шафи, яка завжди столяла в кутку кімнати. Вона приклала долоню до замочної щілини, щось тихо шепнула — і замки клацнули самі собою. Дверцята повільно відчинилися.

Замість звичайного одягу всередині сяяла невеличка, але неймовірно красива скринька з різьбленого білого каменю. Мама дістала її, поставила на стіл і підкликала мене.

— Щоб вирушити на пошуки інших драконів, ти повинна навчитися відчувати їхній зв'язок із природою, — мама відкрила кришку.

Усередині лежав тонкий срібний кулон у формі драконячого крила та невеликий сувій, перев'язаний блакитною стрічкою.

— Це амулет Пробудження, — мовила мама, застібаючи ланцюжок у мене на шиї. Кулон одразу став теплим, ніби торкався не холодного металу, а живого вогника. — Він підкаже тобі, коли дракони поруч. А тепер... поклич НАНа. Але цього разу не у сні, а наживо, своїм серцем.

Я заплющила очі. Закрила долонею кулон, згадала свіжий вітер, запах висоти і той відчутний гуркіт, із яким НАН розправляє свої великі крила.

«НАНне... ти потрібен мені. Я готова», — думкою вигукнула я в порожнечу.

За вікном раптово здійнявся сильний порив вітру. Кімнатні штори злетіли вгору, а перед відкритим вікном повітря закрутилося у прозору, сяючу вирву. За мить із цього магічного вихору виринув НАН! Він був трохи меншим, ніж у моєму сні, щоб поміститися біля вікна, але його перламутрова луска переливалася всіма барвами веселки.

Дракон радо уткнувся своїм теплим носом мені прямо в долоню.

— Молодець, Ніко, — посміхнулася мама, хоча в її очах мигнула легка тривога. — Перший, кого ви мусите знайти — це Дракон Води. Його ув'язнили в Глибоких Кришталевих Озерах на півночі. Без його магії річки висихають, а ліси втрачають силу.

— Як ми дізнаємося, де саме його шукати? — запитала я, збираючи в невеликий рюкзак усе найнеобхідніше.

— Твій кулон підкаже шлях, коли ви наблизитеся, — мама міцно обійняла мене. — Будь обережною, донечко. Пам'ятай: ти не просто вершниця. Ти — їхня Захисниця.

Я вилізла на підвіконня і спритно перестрибнула на широку спину НАНа. Перехопила руками перламутрову гриву, вдихнула повні груди свіжого ранкового повітря і подивилася на мама, яка махала нам рукою з вікна.

— Ну що, НАНне? Летимо на північ! — вигукнула я.

Дракон видав переможний клич, розправив свої величні крила і відштовхнувся від повітря. Ми стрімко злетіли вгору, полишивши дім позаду. Попереду чекали невідомі землі, Глибокі Кришталеві Озера і перша справжня битва за свободу драконів!