Розділ 2

Я обережно взяла прозору пір’їнку з підвіконня. Вона була невагомою, але торкатися її було дивно приємно — по пальцях пробігло легке, тепле поколювання, наче від статичної електрики.

«НАН… Ти справді існуєш», — прошепотіла я, ховаючи знахідку під подушку.

Знизу, з кухні, доносився запах свіжих млинців, але замість спокійного сніданку на мене чекала розмова. Сходами пролунали кроки. Я швидко згладила ковдру і зробила найневиніший вигляд, на який тільки була здатна.

Двері кімнати відчинилися. На порозі стояла мама. Вона тримала в руках рушник, а її погляд був суворим. Тим самим поглядом, від якого в мене зазвичай зникало будь-яке бажання сперечатися.

— Ніко, — суворо почала вона, згорнувши руки на грудях. — Ти знову брала НАНа без дозволу? Ти хоч розумієш, як це небезпечно — літати вище за хмари?!

— Мам, але це був просто сон… — спробувала викрутитися я, хитрувато посміхнувшись. — Я прокинулася, отже, нічого й не було!

— Не дури мене, дівчинко, — зітхнула мама. Але раптом її суворість почала танути. Очі заблищали дивним, теплим світлом, а на губах з'явилася сумна, але дуже ніжна посмішка. — Я надто добре знаю це відчуття польоту, Ніко. Бо колись я літала так само.

Я заклякла.

— Що?..

Мама підійшла до мого ліжка, сіла поруч і простягнула руку. Вона повільно розкрила долоню — і просто над її шкірою спалахнула маленька, золотиста іскра. Вона не пекла, а м'яко кружляла у повітрі, розливаючи по кімнаті затишне світло.

— Я довго приховувала це від тебе, чекаючи, поки ти виростеш, — тихо мовила мама. — Але час настав. Я — Хранителька Драконів. І той простір, де ти літала з НАНцем — це не просто сон. Це Драконячі Землі.

У мене перехопило подих. Тисячі запитань закрутилися в голові, але мама підняла руку, закликаючи до тиші.

— Наш світ у небезпеці, Ніко. Дракони інших стихій — Води, Землі та Вогню — опинилися в пастці. Тіні скували їх у темних печерах, і баланс стихій руйнується. Повітряний дракон НАН — єдиний, хто залишився на волі. І він обрав тебе.

— Мене?.. Але я ж просто…

— Ти — моя донька, і в твоєму серці живе та ж сила, — мама поклала долоню мені на плече. — Я повинна передати тобі обов'язки Хранительки та навчити тебе керувати цією силою. По попереду в тебе і НАНа велика місія — знайти і визволити інших драконів.

Я подивилася на свої руки, потім на подушку, під якою ховалася прозора пір’їнка. Всі мої побоювання щодо покарання зникли. Натомість усередині спалахнуло щось нове — впевненість, сміливість і готовність вирушити у справжню пригоду.

— Я готова, мамо, — твердо сказала я. — Розкажи мені все.