Розділ 48 - Оце так поворот

Аріелла Віндор

– Арія, ти завжди така напружена на побаченні? – Ріеро в очікуванні дивився на мене.

– Побаченні? – видихнула і здивовано поглянула на дракона.

Побачення! Схоже, я за своєю історією з трипатонами, зіллями та Невішем зовсім забула чим живе молодь! От Ріхтер «зрадіє», що його дружина ходить на побачення в Академії!

До речі про Ріхтера. Тут ще було не все ясно, тому я не поспішала розслаблятися.

– Ріеро, – почала я м’яко, не знаючи з чого почати. – Я гадала, що це дружня зустріч. Про побачення не було мови.

– Арія, ти дуже гарна і незвична відьма. У таку можна легко закохатися.

Ох! Ще один дракон на мою голову!

– Ріеро, це неможливо!

– Чому Аріє? Ми молоді і у нас все ще попереду!

– У мене є чоловік, – вирішила одразу приголомшити дракона.

– Чоловік? Арія, він тебе не гідний. Ти тут в Академії, а він де? Його немає поруч! Зате тут є я. Подумай про це. Добре подумай.

Він був таким запальним, емоційним, захопленим. Я навіть трохи залюбувалася ним, адже помітила у нього якусь схожість з Ріхтером. Але потрібно було завершувати це «побачення», дізнаватися, що відомо Ріеро про Ріхтера і повертатися в Академію.

– Ріеро, ти не правий, мій чоловік поруч зі мною. Ріхтер ніколи не залишить мене саму!

– Дядько Ріхтер твій чоловік? – Ріеро здивовано поглянув на мене.

– Дядько? – я теж була здивована.

Ми дивилися один на одного. Схоже обоє промовили зайвого і тепер не знали як виправити ситуацію. Але вона була не такою вже і поганою. Принаймні, тепер я дещо розуміла.

– Ріхтер фон Варретт твій дядько? – запитала першою.

– Так. І твій чоловік?

– Так.

– Тоді вибач, – Ріеро швидко відступив від мене на крок, – я був не правий. Він дійсно гідний такої дружини як ти.

– Ріеро, а ти син Рагнара, його старшого брата? Того, що збирається зайняти місце короля?

– Так. Але я тут таємно. Мене мало хто знає в обличчя, до того ж я навчаюся під іншим прізвищем.

– Я збережу твою таємницю, – пообіцяла хлопцеві.

– Я твою теж. Хоча тепер не зможу відноситися як раніше. Я ж розумів, що не міг Ріхтер привести в Академію звичайну дівчину. Тепер все стало на свої місця.

– То нашої дружби не буде? – було шкода втрачати його дружбу, адже Ріеро мені подобався.

– Чому ні? Звичайно буде. Але опікуватися буду ще більше, тому не обурюйся на це.

– А той кристал, що ти мені прислав, звідки він у тебе?

– Це новітня розробка Ріхтера. Він дав його мені, щоб я випробував.

– І ти не знаєш де зараз Ріхтер?

– Ні. Але гадаю що десь з моїм батьком.

Я вдихнула на повні груди і тільки зараз відчула наскільки була напружена. Я була рада, що всі мої підозри відносно Ріеро не справдилися.

– Арія, а що ти собі надумала? – дракон прискіпливо оглядав моє лице.

– Це вже не важливо, – відмахнувся від дракона. Не хотіла я признаватися, що вважала його зрадником.

– Давай відведу тебе до Академії. Щось сьогодні мені не щастить. Не вдалося здивувати дівчину.

– Ріеро, здивувати тобі мене вдалося. Але ти вибрав не ту дівчину.

Шлях до Академії ми провели за легкою бесідою, і не помітили як вже стояли біля дверей у південну вежу.

– Добраніч Аріє! – усміхнувся Ріеро.

– Ти не йдеш?

– Є ще одна справа, – пояснив він.

Щойно піднялася на третій поверх, як почула вже знайомий голос.

– Віндор!

Як і минулого разу повернулася на його окрик, і побачила невисокого дракона з коротким русявим волоссям. Ментор.

– Ти зовсім ігноруєш зіллєваріння! – заявив він мені.

– Його немає у моїй програмі. Я тут…

Хотіла сказати «для іншого», але чи потрібно йому це знати?

– Я це знаю. Просто здивований, що відьма не зацікавилася зіллєварінням.

– Чому ж не зацікавилася? Просто часу не вистачає.

– То може покажеш на що ти здатна?

– Можливо і покажу, – з усмішкою запевнила дракона.

– Тоді ходімо.

– Зараз? – такої швидкості я не очікувала.

– Чому б і ні. У мене є ключі від лабораторії. Ходімо.

Мені хотілося якнайшвидше позбутися цього дракона, але розуміла, що просто так він мене не залишить.

– Добре, йдемо.

Дракон поспішив у зовсім інший від гуртожитку бік. Ми пройшли низку коридорів, і почали спускатися гвинтовими сходами униз.