Розділ 39 Віндори

Аріелла Віндор

– Арія!

Окрик був такий несподіваний, що я не втримала рівновагу хилитаючись на стільці. Але Ріхтер, як завжди слідкував і утримав мене від падіння. Коли я таки повернулася мама вже подолала всі сходинки і я кинулася в її обійми. Краєм ока помітила тата, який залишився стояти нагорі.

– Доню, як ти виросла! Яка стала красуня, – ніжний погляд мами пройшовся по мені з голови до ніг. – А це твій чоловік? – дракону дістався вивчаючий погляд.

– Так.

– Ріхтер фон Варретт, до ваших послуг.

– Аурелія Віндор, – представилася мама.

– Ремар фон Маррес, – нагадав про себе тато, але так і залишився стояти на другому поверсі.

Чоловіки кивнули один одному.

– Тато? – я не розуміючи в чому справа, дивилася на батька.

– Арія, доню! – почала мама. – Ми хотіли представити тобі декого.

– Що? Кого?

– Арія, це Афіна, твоя сестра, – мовив батько, і з-за його спини вийшла дівчинка років семи.

Темноволоса, малеча з захватом оглядала мене і Ріхтера. А я в усі очі дивилася на маленьку копію себе, і не могла повірити в це.

Тепер тато з Афіною спустилися у вітальню і чоловіки потисли один одному руки. А я присіла біля Афіни, не вірячи що ця малеча моя сестра. Я довгих сім років жила одна, а тепер маю тут не тільки батьків, а ще й сестру. Сльози виступили на очах і я обняла Афіну.

– Привіт, сестричко.

– Привіт Арія.

– Дивіться хто нарешті з’явився! – Ур матеріалізувався на журнальному столику.

– Урос, і ми тебе раді бачити!

– Ой, киця! – вигукнула Афіна і рвонула до Уроса.

– Цього не може бути! – верещав Ур, якого взяла на руки Афіна. – Ще одна Віндор на мою голову! За що мені це? Я служив вам вірою і правдою всі роки, а ви звалили на мою голову ще одне дівчисько! Я ж тільки учора Арію видав заміж. Нарешті! Знаєте, як це було важко? Думав, от тепер я відпочину! А ви так мені віддячили!

Вереск Уроса вмить зняв напруження, яке витало в повітрі, і всі голосно розсміялися.

– Арія, а ти не казала, що твій батько дракон? – тихо мовив Ріхтер.

– Що? – здивовано подивилася на чоловіка, а потім перевела погляд на батька, і завмерла.

Не може бути! І як я могла таке забути! Він – дракон! Самий що не є справжній!

– Я і це забула! – розгублено мовила.

– Арішка, випий зілля нарешті! Скільки тобі нагадувати, а то нам довго доведеться все тобі пояснювати, – вигукнув Ур з кухні.

– Точно, зілля пам’яті!

Швидко відшукавши в кабінеті склянку з зіллям я миттю її спорожнила і повернулася до родини.

– Що тут відбувається? – грізно запитав батько. – Схоже не тільки нам з Аурелією є що розповісти. Урос! Ти не хочеш пояснити, що тут відбувається?

– Ремар, це довга історія, – Хранитель вже вирвався з обіймів Афіни і втілився у вітальні. – Почніть спочатку ви, а на Арію тим часом зілля подіє.

Влаштувавшись біля Ріхтера, я подивилася на батьків. Розуміла, що зараз дізнаюся правду і боялася її. Чомусь мені здавалося, що правда мені не сподобається. Але не зважаючи на це прийшов час її дізнатися.

– То що сталося сім років тому? Чому ви залишили мене? – запитала я про найболючіше.

Хоч я і не показувала Уросу, але я дуже переймалася через те, що я несподівано лишилася одна. Без пояснень батьки просто зникли. В той день мене просто лишили одну. Останнім часом я почала розуміти, що то не була випадковість, але Ур вперто мовчав.

Батьки тяжко зітхнули і переглянулися один з одним.

– Ну досить вам, – озвався Урос. – Дівчинка виросла і вже має чоловіка. Пора розповісти їй правду.

– Хочеш сказати, що все тепер позаду?

– Ні, але вона має право знати.

– Так Ур, ти як завжди правий.

– Доню, ти ж знаєш, що у нашому роду чоловіка для відьми підбирає богиня Іррида.

Я кивнула. Про це мама розповідала з дитинства.

– Але це ще не все. Є певний якості, які мають бути у обранця. Іррида вибирає не просто підходящого чоловіка, це обов’язково має бути дракон. Саме тому відьми нашого роду досить обдаровані. Це одночасно і добре і погано. Адже це і стало причиною ланцюжка наступних подій.

– Дракон?

Я здивовано подивилася на батьків. А потім перевела погляд на Уроса.

– Ур, тобто твої жарти типу «хапай дракона і давай під вінець» були зовсім не жартами?

Ріхтер усміхнувся і міцніше мене обійняв.

– Арішка, а що мені лишалося? – Ур розвів лапками в боки, зовсім, як людина. – Ти ж нічого не пам’ятала про драконів, треба ж було тебе направити на вірний шлях!

Я згадувала безліч моментів за останні тижні коли Ур штовхав мене до дракона. От же ж звідник! Тепер мені стала зрозуміла його прихильність до дракона.