Розділ 37 - Розлучення

Аріелла Віндор

Сьогодні я, як і останні ранки, прокинулася в обіймах Ріхтера, за одним виключенням, дракон тепер був моїм чоловіком. І зараз я могла чесно собі признатися, що покохала цього самовпевненого, проникливого дракона з синіми льодяними очами, в яких я тепер бачила набагато більше. Тому мені і дуже боляче, що наш шлюб розірветься так путтям і не почавшись. Так, Ріхтер погодився на цей шлюб, але його вмовив Ур, розповівши історію відьми, що втрапила в халепу. Дракон просто не міг вчинити інакше. А тепер треба якнайшвидше розірвати цей шлюб, щоб потім не було дуже боляче. Мені. Адже сьогодні я усвідомила, що помирати найближчим часом я не буду, і у мене є час, щоб щось зробити зі своєю аурою. Час! Це те чого мені так не вистачало.

А цієї миті я ніжилася в обіймах коханого чоловіка. Потяглася, перевернулася на бік, щоб краще бачити обличчя дракона.

– Вже прокинулася? – Ріхтер теж повернувся до мене. – Доброго ранку дружино!

– Доброго. Потрібно поговорити, – не хотіла затягувати все.

– В мене були інші плани, – Ріхтер потягнув до низу край простирадла у яке я була загорнута. – Наприклад, продовжити те, що ми почали вночі.

– Ріхтер! – я намагалась повернути назад простирадло, яке дракон майже стягнув з мене.

– Добре, якщо для тебе це важливо. Що ти хотіла обсудити?

– Розлучення.

– Яке розлучення? – дракон напружився і насторожено дивився на мене. – Аріє, ти що вже надумала? – прогарчав він.

Я в свою чергу здивовано дивилася на дракона. От дарма я думала, що буде легко.

– Аріє, ми лише вчора одружилися, що такого сталося за ніч, що ти вже хочеш розлучитися? – гарчав дракон.

– Нічого не сталося.

– Тобі не сподобалася наша шлюбна ніч? – дракон хижо дивився на мене. – То ми зараз все виправимо! Влаштуємо продовження, з більшим розмахом, – запевнив дракон.

Ох, куди ж з іще більшим? Ми й так лише годину тому заснули. Дракон цієї ночі був невгамовний.

– Ні, Ріхтер, – видихнула. Як важко з ним говорити, невже дракон не розуміє про що я?

– То в чому справа?

– Нам же все одно треба буде розлучатися, то краще зробимо це одразу, – я загорнулася в простирадло і сіла на ліжку.

– Звідки в твоїй голові такі думки?

– Ріхтер, я розумію, що Ур все тобі розповів і ти вирішив допомогти. І іншого варіанту, як одружитися не було. Я вдячна за це, але не хочу більше тебе затримувати, тобі ж потрібно повертатися в Академію. Тому давай не затягувати з цим, – це все я видала не дивлячись на дракона.

– Аріє, зупинися! – перервав мене Ріхтер і сів поруч зі мною. – Ти знову за своє!

– Ти про що? – тепер настала моя черга дивуватися.

– Ти знову вирішуєш за мене! Я ж тобі вже казав, що проблеми буду вирішувати сам!

– Але ж це мої проблеми!

– І їх теж! Бо тепер вони і мої, – гарчав Ріхтер.

Я лише дивилася на чоловіка, не встигаючи щось обдумати.

– І щодо розлучення, – оманливо спокійно продовжив дракон. – Забудь це слово! Дракони не розлучаються! – прогарчав він.

Я здивовано поглянула на чоловіка.

– І ось тобі підтвердження, що я нікуди не подінуся, – дракон взяв мою праву руку, звертаючи мою увагу на зап’ястя.

На ньому красувалося гарне звивисте татуювання у вигляді широкого браслету, яке я досі не помічала.

– Не може бути, – прошепотіла я оглядаючи візерунок.

– Може, – Ріхтер показав свою руку з таким же візерунком. – Ти вже знаєш, що це таке?

– Шлюбне татуювання, – я все ще приголомшено вивчала візерунок. Як таке могло статися? Я не могла повірити! – Але ж воно з’являється у істинних пар!

– А ти в чомусь сумніваєшся? – дракон примружив очі, очікуючи моєї реакції.

– У книзі було написано, що богиня поєднує долі і магію істинних пар.

– Так вона і поєднала, – ніби щось звичайне повідомив дракон, проводячи рукою по моїй спині. – Іррида була нашою жрицею і учора офіційно поєднала наші долі, а магія у нас і раніше була поєднана.

– Як це раніше? – дракон не переставав дивувати. А ще його ласки не давали зосередитися на розмові, повертаючи мене думками до нашої ночі.

– Арія, за моїми звичаями, ти стала моєю дружиною вже досить давно.

– В оранжереї… – я згадала той дивний момент, коли мене несамовито тягнуло до дракона, – саме тоді це все почалося.

Зіскочила з ліжка і пройшлася кімнатою. Так я була далі від дракона і могла тверезо думати.

– То ти теж відчула, – посміхнувся Ріхтер. – А я думав, що ти нічого не помітила. Ти тоді заснула на березі річки, ніби нічого й не трапилося! – з докором повідомив він.

– Неймовірно, – я згадала почуття, які тоді мене охопили.

– То що, відьмочко моя, не вдалося мене випхати зі свого будиночка? – з викликом промовив дракон.