Розділ 17 - Ранок з драконом

Аріелла Віндор

Очі відкривати не хотілося. Було так тепло і затишно. Холод, який останнім часом, з втратою енергії, став моїм постійним супутником, зараз відступив. Я заворушилася і моментально була міцніше стиснута в обіймах. Миттю відкрила очі і все згадала. Дракон спав поруч і притискав мене до себе, а я спала вткнувшись носом йому в груди. Ось чому так тепло!

Згадалися одразу учорашні події. Він стояв так близько до мене, що я просто забула про все на світі. Відчувала його руку на талії, ловила ледь відчутний аромат сандалу і просто хотілося так стояти цілу вічність. Я на мить закрила очі. Здавалося, що лише на мить. Але коли зрозуміла, що дракон сам вирішив мене переодягнути і вже навіть розстібнув два ґудзики сорочки не змогла одразу прийти до тями. Добре, що вже за хвилину я зібралася з думками, адже кількість розстібнутих ґудзиків стрімко зростала. Дракон дарма часу не гаяв. Зупинила Ріхтера і втекла за ширму. Тут вже можна було перевести подих і зрозуміти, що дракон дійсно має на мене вплив і що іншого разу зупинити його буде ще складніше. Я потроху заспокоїлася і переодяглася, але коли вийшла з-за ширми, мій спокій як вітром здуло. Дракон лежав на моєму ліжку і збирався залишитися тут на ніч.

Аргументи у нього були – не підкопатися, а я була так втомлена, що просто заснула. Прокинувшись вранці в його обіймах.

«Ур, ти тут?»

«Тут я, де ж мені ще бути», – задоволено протягнув дух.

«Зілля не подіяло. Я знову все забула!»

«А я тобі казав, що треба щось дієвіше, а не оцей компотик, що ти зварила! Це годиться тільки спрагу втамовувати, а не пам’ять повертати!» – повчально мовив Хранитель.

«Чому ти мене не відмовив від прогулянки до трипатонів?» – згадала я про свої нічні пригоди.

«Арія, я намагався. А ти погрожувала мене розвтілити!»

«І ти повірив?»

«Ні звичайно. Але що я міг зробити. З тобою он навіть дракон не може впоратися, а я лише дух!»

Дракон і справді використав кардинальні міри, щоб я нічого більше не утнула. І як тепер вибиратися з його міцних обіймів?

Я завовтузилася і Ріхтер вже майже послабив свій захват, але наступної миті мене перекинули на спину, а наді мною навис дракон. Ніби і не спав секунду назад. І що саме гірше, він утримував мої руки так, що я не могла відштовхнути його.

– Доброго ранку? – я несміло посміхнулася.

Ох, уявляю, як я зараз виглядаю після вчорашнього душу та екстреного сушіння волосся.

– Доброго, – задоволено промурчав дракон.

– Відпусти, – попросила.

Після вчорашнього роздягання, не можна лишатися з драконом наодинці. Потрібно скоротити такі моменти.

– А ти куди зібралася?

Я розгублено подивилася по сторонам.

– Снідати? – невпевнено запропонувала я. А сама вивчала дракона не в силах відвести від нього погляд. Так хотілося провести рукою по його не голеній щоці, спуститися нижче до грудей… О, Ірридо, як добре, що він тримає мої руки, інакше вони б вже здійснили все заплановане і навіть більше. Що ж зі мною коїться? Перелякано глянула в лице дракона.

– Хороша ідея. Я приготую сніданок. А ти приводь себе до ладу, – дракон ще якусь мить вивчав мене, а потім відпустив і почав вдягатися.

Я зіскочила з ліжка, підійшла до дзеркала і вголос простогнала. Це ж якесь гніздо, а не моє волосся! Ще й на додачу де-не-де позастрягало листя.

– А мені подобається! – промовив дракон, підійшовши позаду. – Так ти більше схожа на відьму!

– Що? – проревіла я не гірше за дракона, і повернулася до Ріхтера.

Позаду мене його вже не було, але гуркіт у вітальні вказував на те, що розрахувати телепортацію дракон не встиг. Так йому і треба!

Спустилася я у вітальню через години півтори, витративши весь час на приведення свого волосся до ладу. Дракон вже снідав, але при моїй появі ретельно оглянув мене з голови до ніг.

– Гарно виглядаєш. Хоча, і вранці ти виглядала чудово, – примружився дракон з захватом оглядаючи мене.

– Дякую, – я приєдналася до сніданку.

Сьогодні замість звичних костюмів я вибрала свою улюблену зелену сукню, адже планувала провести весь день вдома.

– У нас молоко скінчилося. Сходиш на ринок? – запропонував дракон коли ми вже пили каву.

– Я? – ледь не поперхнулася кавою, від такої пропозиції.

– Так, – дракон посміхнувся.

– Сама? – здивовано додала я.

– Так. Це ж лише молоко, – знизав плечима дракон.

«Ур, що відбувається?»

«Не знаю Арішко, але якщо дракон вважає, що ти сама впораєшся, то йди».

«Він же не знає, що селяни сплять і бачать, як спалять мене на вогнищі!»

– Добре, піду збиратися, – промовила я, обдумуючи, що з собою взяти.

Перевдягатися вже не хотілося, і так багато часу витратила вранці, тому замість того, щоб піднятися у спальню я пішла до кабінету.