Розділ 15 - Нічні витівки

Ріхтер фон Варретт

Я крутився у ліжку, сон все не йшов. Перебрався у крісло, і почав аналізувати минулий день.

Сьогодні сталося дещо, чого я не можу пояснити. Відьмочка була так близько до мене, що я знову відчув цей ледь вловимий аромат бузку. Знову. Я доторкався до неї і раніше, але те, що трапилося сьогодні… Її дотик, і погляд! Я досі не можу їх забути. А тоді в оранжереї я ледве стримав свого дракона! Такого ще зі мною не було. Я мало не перевтілився, як якийсь підліток, що ще не контролює свого звіра! Я! Ріхтер фон Варретт! Бойовий маг, який побував у багатьох битвах! І все через цю відьмочку. Я вже було подумав що…. Але ні! Не може бути! Ще раз оглянув свої руки, але все було як завжди. Тоді чому саме зараз я на неї так відреагував?

Я тільки-но заспокоївся після її дотиків, а вона взяла і позвала мене по імені. Дракон знову збунтувався і ледь не вирвався на волю. Що зі мною коїться? Що зі мною робить ця відьма? Як вона отримала наді мною таку владу? Магія? Але ж в неї її майже немає. Зілля? Можливо. Не дарма їх рід славиться найкращими зіллями. Але каву я готую собі сам, а їжу перевіряю артефактом, за звичкою. Тоді як ця маленька, тендітна, самовпевнена і горда відьмочка змогла оселитися в моєму серці?

Дракона я таки приборкав, але хто б знав, яких зусиль це мені вартувало! Пішов за Арією до річки і що я побачив? Відьмочка спокійно спала на березі! Поки я боровся зі своїм внутрішнім я, вона просто спала!

Можливо я собі все надумав і так на мене вплинув новий незвичний світ? Але ж у світі трипатонів не було нічого схожого!

Арію я вирішив не будити, поставив захисний контур і, набравши води, повернувся в оранжерею. Остання до речі виявилася досить цікавою. Я знайшов там продумані системи поливу та освітлення. Тому для мене залишалося загадкою, чому Арія пішла до річки? Виглядало все досить дивно. Знайшов там і кристали-накопичувачі, які зовсім спорожніли. Наповнив їх силою і трохи підремонтував. Оранжерея засяяла помаранчевим світлом, а вода почала поступати до рослин.

Все працювало. Відьмочка ще спала, тому я вирішив розім’яти крила. Майданчик біля теплиці був досить просторим для перевтілення, що я і зробив. Дракон видав задоволений рик і швидкими змахами крил піднявся у небо.

Цей світ був неймовірним. Тиха спокійна гавань. Незаймана природа. Великі ліси, гори і моря. І дійсно тут не було небезпеки. Я майже не відчував тут живих істот, лише ближче до гір зміг розрізнити деяких звірів.

Питань ставало все більше і більше і відповісти на них могла лише одна особа – Аріелла Віндор. Але вона не поспішала прояснювати всю ситуацію, створюючи навколо себе ще більше загадок.

Сидіти набридло і я визирнув у вікно. Там для звичайних людей була непроглядна темінь, але не для мене. Я оглянув невеликий дворик, в кутку якого стояла гойдалка, а в клумбах під будинком росли кущі гортензії. Оглянув невисокий паркан, який відмежовував будинок від боліт. Раптом за парканом я побачив тінь. Вона ковзала вздовж паркану туди-сюди поки нарешті перелізла через паркан і опинилася на невеличкому подвір’ї. Власником тіні виявився високий, худорлявий чоловік. Його рухи були досить незграбними, але він з впевненістю обходив мої магічні дзвіночки, що свідчило про те що цей чоловік – маг. Він підійшов ближче до будинку і зупинися біля клумби з гортензією. Деякий час він оглядав кущі, а потім взагалі поліз у клумбу.

В коридорі почувся якийсь шерхіт, який одразу стих. І чому сьогодні всім не спиться? Залишивши спостереження за невідомим, я визирнув за двері. В коридорі нікого не було. Сусідні двері в кімнату відьмочки були прочинені, як і двері до переходу у світ де мешкали трипатони.

Це просто неймовірно! І звідки така безвідповідальність? Мій дракон метався не знаходячи собі місця.

Я підійшов до переходу. Відьма вже встигла вскочити в нього і йти за нею було б небезпечно. Адже не дарма я розпитував її про магію мандрівників.

Залишалося лише чекати її тут. Хвилюватися і сердитися на безвідповідальну відьму, яка не може всидіти на місці! Хвилини йшли дуже повільно і я вже навидумував різні сценарії починаючи з того, що трипатони напали на Арію і закінчуючи тим, що відьма заблукала у чужому світі у темряві.

Хвилин за тридцять моїх сумнівів з порталу вилетіла скуйовджена, перелякана але жива і неушкоджена відьмочка. І влетіла вона прямо в мої обійми. Я міцно притис її до себе, даючи собі час заспокоїтися. Але відьмочка, як завжди, мала інші плани, тому зрозумівши, що її міцно тримають, почала вириватися.

– Що ти твориш? – прошипів їй на вухо.

– Відпустіть! – затребувала Арія, стукаючи своїми маленькими кулачками мені в груди.

– Оце вже ні, – рикнув я крізь зуби і, підхопивши дівчину на руки, поніс її до кімнати.

Ногою штовхнув двері, і вклав дівчину на ліжко. Згадав, що вона в темряві нічого не бачить, створив магічні вогники, які освітили всю кімнату.

Дівчина примружилася, звикаючи до світла. Перевела свій зляканий погляд на мене. Оглянула мене з інтересом та подивом.

– Який гарний дракон, – протягнула вона, але залишилася настороженою. – Ур, хто це?

Я в усі очі дивився на відьмочку. Вона що, втратила пам’ять?

– Арія, ти мене не пам’ятаєш?