Розділ 2 - Зустріч

Аріелла Віндор

Я покинула селище і звернула на вузьку стежку, що вела до боліт, де розташовувався мій будинок.

– Аріелла Віндор? – ці слова так різко увірвалися в мої думки, що я від несподіванки проґавила всю свою ношу.

– Так, це я, – мовила оглядаючи свою поклажу. Яйця падіння не пережили, а от решта ніби виглядала більш-менш.

– Вибачте, не хотів Вас налякати, – незнайомець швидко допоміг зібрати вцілілі продукти.

– Пусте, – я здивовано оглядала чоловіка.

Переді мною стояв високий, статний чоловік. Маг. Його темне волосся було стягнуте в хвіст. Одягнений він був у елегантний дорогий камзол. Таких не побачиш у нас в селищі, в таких ходять... Я різко підняла голову, щоб подивитися в очі незнайомця і обімліла. Дракон, а це був саме він, очікував моєї реакції. Щось ворухнулося десь глибоко всередині, але я так і не змогла виокремити це почуття. Що ж, цікаво, і що від мене потрібно дракону?

– Аріелла, мене звуть Мікель дер Квіро Куесто, я ректор Академії драконів. Я Вас дуже довго шукав, у мене є для Вас пропозиція, – дракон передав мені сумку з продуктами та паперами.

Сподіваюсь, пропозиція не руки і серця. А то щось забагато на сьогодні женихів. Хоча про що це я? Дракона серед женихів мені точно не потрібно!

– Я знаю, що Ваш рід спеціалізується на травознавстві та зіллєварінні, і ви всі свої напрацювання оформили у Книгу зіллєвара, книгу яка рідко опиняється в чужих руках, – дракон зробив паузу, чекаючи на моє підтвердження.

Я кивнула на знак згоди. Дійсно, у мого роду є така Книга, яку кожне покоління доповнює новими знаннями.

– Можливо, є шанс, домовитися про взаємовигідну співпрацю. Ви мені даєте Книгу зіллєвара на деякий час, а я Вам заплачу. Гарні гроші.

– Гроші мене не цікавлять, – ось справді, мій рід ніколи не бідував. Так ми не багаті, але й не потребуємо, фінансів вистачає, до того ж за час, що мені лишився, я не встигну витратити і частки своєї спадщини, куди мені ще?

– А може, у Вас є інші побажання? Можливо, Вам потрібний доступ у якесь місце чи допомога у чомусь? – не вгамовувався дракон.

Я задумалася, а чи потрібно мені щось від дракона? Голова ще погано працювала після стазису. А ще до остраху дратував цей термін у два місяці, за який потрібно встигнути не тільки заміж вискочити, а ще й зілля зварити та перехід відкрити, а для цього дістати коріння златника, будь він неладний. А його так просто не дістати, тим паче з теперішнім станом речей.

– Так, мені потрібний бойовий маг! – ще не до кінця розуміючи, що роблю, видала я.

Ох, і з чого мені таке на думку спало? Якщо ректор і здивувався, то виду не подав.

– Добре, – продовжив він тим самим тоном, що й раніше. – Завтра я прийду з договором, і ми обговоримо усі умови. Ви згодні?

– Так, чекаю на Вас опівдні.

– До зустрічі Аріелла.

– До зустрічі.

Помах руки, марево порталу, і ось я стою одна в лісі на шляху до моєї хатини. А чи був дракон, чи це все плід моєї хворої уяви? Ні, я ще не вижила з розуму, щоб таке вигадати. Значить, дракон був. І я запросила його додому! До себе додому! Що я наробила! Мало мені було проблем, то ще й дракон звалився на мою голову!

До дому я бігла з усіх ніг.

– Урос, – влетіла я в будинок.

Кинула на стіл шлюбні угоди від горе «наречених», а продукти швидко запхала в холодильник, потім з ними розберуся.

– Тут я, чого кричиш. Арішка, за тобою болотні поганки гналися? – поцікавився дух, оглядаючи мене з усіх боків. Сьогодні він вибрав подобу великого сірого короткошерстого кота, його улюблену.

– Гірше, – повідомила я Уросу і розповіла про зустріч із драконом.

– Не дрейф, Арішка, прорвемося. Книгою зіллєвара нехай користуються, її захищає родова магія, тож це не проблема. А на тебе амулетиків навішаємо, щоб здавалася нормальною, – мовив дух і схиливши голову, оцінюючи подивився на мене.

– Це хто тут ненормальна? – образилася я на Уроса.

– Ну що ти, щоб магія нормальною здавалася, і аура не світила дірками. А магію їм свою разок покажеш і відстануть, не перевірятимуть на міцність.

– Ти маєш рацію, і чого я рознервувалась. Схоже, стазис погано впливає на процеси мислення.

Я вирушила до кабінету, і після годинної ревізії, все-таки знайшла потрібний мені амулет. Цей амулет зберігав зліпок моєї аури, колишньої аури, коли вона була ще ціла і без дир. Тепер дракону не підкопатися.

Із цим розібралися, залишилася ще одна справа. Я приготувала собі чергову чашку кави і почала знайомитися зі шлюбними угодами від моїх «наречених».

– Аріє, ну чого ти тут сидиш? – вкотре Урос намагався мене відволікти.

– Ур, ти тільки послухай, Невіш поставив головну умову: передачу некромантського дару. Зовсім некромант божеволіє. Передача будь-якого дару загрожує великими проблемами. Ось чому він причепився до мене як п’явка, видно родичі його зовсім заклювали, а то й самі напоумили на таке. І нікого не цікавить, що буде згодом зі мною.